Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

Роздiл 5

Король Брiан умирав. Зрадницька рука завдала йому смертельного удару саме тодi, коли вiн чекав на прибуття в палац своєї дочки, що поверталася додому пiсля тривалої вiдсутностi. Убивця належав до охоронцiв короля, яких добирали особливо ретельно i в чиїй вiдданостi нiхто не сумнiвався. Перш нiж учинити царевбивство, зрадник випив отруту й незабаром умер, тому замовники цього злочину залишилися невiдомi.

Протягом кiлькох нестерпно довгих годин лiкарi вiдчайдушно боролися за життя короля й безнадiйно програвали в сутичцi зi смертю. Вони вже не сподiвалися врятувати його, але намагалися бодай ненадовго повернути до тями, щоб вiн мiг оголосити свої передсмертнi розпорядження, яких очiкували вельможi, прелати та вищi державнi сановники, що зiбралися в просторому передпокої поряд iз королiвською опочивальнею.

Кевiн стояв у кутку кiмнати, намагаючись не привертати до себе уваги, i час вiд часу нервово покусував губи. Вiн гостро вiдчував свою недоречнiсть на цьому скорботному зiбраннi людей, що добре знали вмирущого; але пiти звiдси не мiг. Двiрський етикет зобов’язував його, як можновладного князя, до останньої митi залишатися тут i бути серед перших, хто має почути сумну звiстку про смерть короля. I тодi верховна влада в країнi перейде до рук невисокого сухорлявого юнака, якому нещодавно виповнилося двадцять рокiв...

Наче вiдгукнувшись на Кевiновi думки, неподалiк знову заплакала вродлива сорокарiчна жiнка — сестра короля Брiана, ледi Алiса Лейнстер. Спочатку вона разом з Дейдрою перебувала в спальнi бiля непритомного брата, та потiм у неї почалася iстерика, i лiкарi попросили її вийти. Алiсина донька, шiстнадцятирiчна Дана, намагалася втiшити матiр, а заразом i себе.

Куди спокiйнiшої i врiвноваженiшою здавалася Бронвен, Колiнова менша сестра, дiвчина рокiв п’ятнадцяти, iз щуплявою нескладною фiгурою i таким самим негарним, як у брата, обличчям, рясно всипаним ластовинням. У Кевiна склалося враження, що Бронвен неадекватно сприймає ситуацiю, ставиться до цього радше як до гри i з якоюсь нездоровою цiкавiстю спостерiгає за поведiнкою присутнiх.

З усiх дорослих членiв королiвської родини Лейнстерiв був вiдсутнiй лише принц Емрiс — донедавна наступник престолу. Уже пiсля замаху стало вiдомо, що минулого тижня король змiнив свiй заповiт на Колiнову користь, i це перетворювало Емрiса з головного претендента на трон у пiдозрюваного номер один. Отож у його вiдсутностi не було нiчого дивного.

А бiля самих дверей у королiвську опочивальню стояв новий наступник престолу, Колiн Лейнстер, разом iз трьома найкращими друзями — Ерiком Маелгоном та Аланом МакКормаком, що були його однолiтки, i Морганом Фергюсоном, рокiв на десять старшим. З двома першими Кевiн познайомився ще в Димiлiоку (вони були в Колiновiм почтi), i вiд самого початку стосунки мiж ними, м’яко кажучи, не склалися. МакКормака та Маелгона дратувало, що в Колiна з’явився новий друг. А Кевiна, у свою чергу, бiсили їхнi настирливi спроби привернути до себе Дейдрину увагу. I хоча сама Дейдра вiдверто демонструвала свою байдужiсть до них, Кевiн однак ревнував.

До Моргана Фергюсона, головного королiвського магiстра чаклунських мистецтв, Дейдра ставилася з великою повагою, хоча й не приховувала, що трохи побоюється його. Кевiн мусив визнати, що зi своїм велетенським зростом i кремезною статурою Фергюсон таки справдi має дуже грiзний вигляд. Це враження посилювали ще й рiзнокольоровi очi — одне каре, iнше жовто-зелене, як у кота. Коли пильний, прискiпливий погляд цих очей зупинявся на ньому, Кевiновi ставало трохи незатишно. Та загалом вiн почував до Моргана глибоку симпатiю, оскiльки той був небожем покiйного Маркуса Фiнiгана, у чиєму домi Кевiн прожив майже тринадцять рокiв. Лорд Фiнiган був необдарований, а син його рiдної сестри, фактично напiвкровка, вважався наймогутнiшим пiсля короля чаклуном Логрiсу — i в цьому Кевiн вбачав iронiю долi...

Нарештi дверi опочивальнi розчинилися, i на порозi з’явився королiвський камергер. Усi розмови в передпокої миттю стихли, чулося лише схлипування ледi Алiси Лейнстер.

— Панi та панове, — рiвним голосом промовив камердинер. — Його величнiсть хоче вас бачити.

Колiн першим ввiйшов до спальнi. Слiдом за ним потяглися й iншi.

Посеред кiмнати на широкому ложi, обтягнутому червоним шовком, нерухомо лежав високий чоловiк рокiв п’ятдесяти з густою рудою бородою i свiтлим волоссям. Його зморшкувате обличчя було неприродно блiде, вуста мали неприємний синюшний вiдтiнок, i лише в очах ще жеврiв слабкий вогник життя. Кевiн уперше й востаннє бачив короля Брiана — батька його коханої дiвчини, чоловiка, що за логрiйськими звичаями був для нього майже як дядько...

У головах лiжка навколiшки стояла Дейдра. Губи її тремтiли, на довгих вiях блищали сльози, але вона стримувала ридання.

Головний придворний медик з регалiями магiстра чаклунських мистецтв схилився до Колiна i щось тихо сказав йому. Той мовчки кивнув, пiдiйшов до ложа й опустився навколiшки поруч iз Дейдрою.

— Ви кликали мене, государю?

— Так, Колiне, — кволо, але розбiрливо, мовив король. — Скоро я помру. На жаль моєї Сили бракує, щоб зцiлитися. Тож вiдтепер корона належить тобi... Ти вже знаєш, що я змiнив заповiт?

— Знаю, дядьку.

— Менi невiдомо, чи причетний твiй брат Емрiс до цього злочину, але в будь-якому разi вiн надто дурний, марнославний та дрiб’язковий, щоб стати гарним королем. До того ж вiн слабкий чаклун, i я сумнiваюся, що вiн змiг би опанувати Споконвiчну Силу.

— Боюся, що так, государю, — сказав Колiн.