Розділ сьомий Si vis pacem…[9]

— Боюся, все не так просто, капітане. Тепер я впевнений, що ордер на ваш арешт — пастка. Вас хотіли виманити з банку.

Тут уперше за весь час озвався поліційний сержант:

— Пане інспекторе, ви справді звернетеся в міністерство?

— Я вже звернувся, — відповів Хашемі, й далі дивлячись на мене. — Ще вчора ввечері, коли комісар доручив мені це завдання, я запідозрив, що тут не все чисто. Я давно служу в поліції, і за цей час у мене виробилося непогане чуття на брудні оборудки. Тому я ризкнув потурбувати міністра внутрішніх справ. Йому це також не сподобалося, і він доручив мені в усьому розібратися. Цілком могло бути, що мій начальник просто перестарався, догоджаючи ериданському посольству. Та коли я переконався, що ваша справа білими нитками шита, а комісар продовжував наполягати на вашому арешті, мені стало ясно — тут щось набагато гірше. Схоже, не просто корупція, а злочинна змова. І я обов’язково докопаюся до істини. — Інспектор підвівся з крісла; слідом за ним повставали сержант і вкрай невдоволений таким завершенням своєї місії консул. — А тепер дозвольте попрощатися з вами. Ще раз приношу вибачення від імені всієї вавілонської поліції.

Подальші події сталися блискавично. Інспектор попрямував до дверей, сержант трохи затримався, пропускаючи вперед консула, і на якусь мить зник з поля зору, прикритий постаттю дипломата. Цієї секунди вистачило, щоб у його руці невідь звідки з’явився пістолет — дуло дивилося прямісінько мені в обличчя, а на гашетку вже натискав вказівний палець.

Затріщали електричні розряди, я ще встиг здивовано подумати, з якого це побиту лазерник стріляє як шокер, а потім на мене навалилося троє піхотинців, прикривши від убивці своїми тілами.

Зляканий вереск Ліни і біль у боку, куди вперся лікоть одного з бійців, швидко переконали мене, що я ще живий. А наступної секунди я збагнув, що тріщав не лазерний пістолет — це космічні піхотинці виявились на висоті й випередили сержанта.

— Будь ласка, панове, — почув я голос інспектора. — Не зламайте мені руки. Наші пістолети розряджені.

— Все гаразд, — промовив Вінтерс. — Небезпека минула.

Піхотинці нарешті злізли з мене, а Ліна й Елі допомогли підвестися. Потираючи рукою трохи травмовані ребра, я оглянув місце сутички. Сержант і консул непорушно лежали на підлозі — їх обох завалили шокерами. Інспектор був при тямі, але знешкоджений. Двоє піхотинців заломлювали йому за спину руки, утім, не дуже сильно — вочевидь, дослухалися до його прохання.

— Що це означає? — запитав я.

— Сержант Лібкін був запасним варіантом, — пояснив Хашемі. — Я запідозрив це, коли комісар нав’язав мені його в супровід. Лише поліцейські з ордером на арешт могли потрапити до вас озброєними. Я подбав про те, щоб пістолет сержанта був розряджений. Мій, до речі, також. Можете перевірити.

Вінтерс перевірив і підтвердив, що так воно і є. Потім інспектора ретельно обшукали і, не виявивши у нього прихованої зброї, відпустили. Проте й надалі тримали під прицілом — уже не шокерів, а лазерників.

— Але як сержант збирався втекти? — не міг зрозуміти я. — Він же не мав жодних шансів.

— Гадаю, він це розумів.

— Тоді на що він розраховував? Адже за вавілонськими законами навіть замах на вмисне вбивство карається на смерть.

Інспектор зітхнув і витер спітнілого лоба.

— Поза будь-яким сумнівом, він пішов на це заради своєї меншої доньки. У неї важка форма гіпотеріозу, що не піддається традиційному лікуванню. Їй потрібен ваш бісів ендокринол, багато ендокринолу — на десятки мільйонів лір.

— Боже! — прошептала Елі.

— До цієї справи, — провадив Хашемі, — напевно причетний великий міжпланетний бізнес. Навряд чи це помста уряду Октавії. Його просто використали, щоб дістатися до вас.