Розділ сьомий Si vis pacem…[9]

У космосі на тлі яскравих зірок плив старезний фрегат, придатний хіба що на брухт; схоже, навіть для демонстраційних випробувань зарконці не знайшли чогось пристойнішого. У лівому верхньому кутку екрана з’явився маленький катер. Зі встановлених на його крилах гармат, за формою схожих на бластери, вихопилися світло-сині промені і, легко проникнувши крізь захисне поле, влучили в емітери корабля-мішені.

— Світяться в вакуумі, — зауважив я про промені. — Це насправді, чи просто для наочності?

— Та ніби насправді… Дивись далі.

Усупереч моїм очікуванням, емітери не вибухнули. Натомість вони зненацька запрацювали на малій потужності, але в явно неконтрольованому режимі. Фрегат став відстрілюватися, але катер спритно ухилявся, зникаючи в одному місці й з’являючись в іншому (екстрено пірнав в апертуру, а потім знову спливав на поверхню), а в проміжках між цими маневрами поливав супротивника вогнем з плазмотронів, аж поки не зруйнував захисне поле. Фрегат було знищено.

— Дуже цікаво, — сказав я. — Схоже, ті гармати, що стріляють синіми блискавками, виводять з ладу емітери, і супротивник позбувається можливості здійснювати маневри занурення-сплиття.

— Теоретично так. Якщо відволіктися від практики, то все правильно. Ті гармати офіційно називаються зарконськими вакуумними паралізаторами, скорочено — „звапами“. Насправді вони не виводять емітери з ладу, а лише тимчасово паралізують їх роботу. Емітери замикаються на себе, черпаючи енергію з вакууму, і не реагують на зовнішні чинники. Причому не має значення, працюють вони в момент залпу чи ні — адже в їх стрижневих прискорювачах завжди зберігається залишковий заряд.

— Що ж, непогано, — сказав я. — Але в чому заковика?

— На практиці виходить не так гладко. В цьому ролику ти бачив короткочасний залп „звапів“, проте незалежні випробування показали, що необхідно від десяти до п’ятнадцяти хвилин безперервного „свердління“, щоб емітери вийшли з-під контролю. Ясна річ, це зводить нанівець усю цінність зарконської новинки. Навіть найтупіший капітан не буде протягом чверті години спокійно спостерігати, як намагаються пошкодити його корабель. Він просто довбане по катеру зі своїх гармат — і гаплик.

— А якщо збільшити потужність цих „звапів“?

— Пробували. Ефективність ураження не змінюється. Від потужності залежить лише дальність дії.

— Отже, той секундний залп у рекламному ролику банальний монтаж?

— Можливо. А може, й ні. Навряд чи зарконці такі наївні, що розраховували надурити покупців змонтованою рекламою. Найпевніше, експериментальні зразки „звапів“, сконструйовані ретельно і вручну, справді функціонували належним чином. А от серійна модель має якийсь дефект. Тоді зарконців можна звинуватити лише в недбалості — окрилені успішним випробуванням прототипу, вони не завдавали собі клопоту проводити подальші перевірки.

— Мабуть, більше не було списаних в утиль кораблів.

— Мабуть, — погодилася Прайс. — І в результаті катери застрягли на ринку. Проте кілька машин таки придбали. Імовірно, один з покупців виявив дефект і віднайшов спосіб його усунення.

— А чому ми не спробували? — запитав я. — Зрештою, гроші невеликі.

— Ми розглядали можливість купівлі одного катера. Особисто я була за. Проте міністр вирішив інакше, і його аргументи нас переконали. Навіть коли виявиться, що справні „звапи“ функціонують саме так, як показано в рекламі, нам вони все одно не потрібні. В нашій системі тяньгонці й так будуть позбавлені можливості маневрування в вакуумі. Ми маємо природний аналог „звапу“ — аномалію…

— Стоп! — сказав я. — Он воно що!

Кортні запитливо глянула на мене:

— В чому річ, шкіпе?

— В аномалії. Саме в ній. Заркон — єдина, крім Ютланда, населена планета, що розташована в аномальній зоні. Там слабка аномалія, дуже слабка, майже невідчутна — та все ж аномалія. Цього не можна не враховувати, коли йдеться про пристрій, що взаємодіє з вакуумом.