Розділ сьомий Si vis pacem…[9]

— Я утримаюсь, — дипломатично відповів консул.

Інспектор осудливо похитав головою:

— Що ж, ясно. Справді все ясно. Знову ви намагаєтеся втягнути нас у свої політичні ігри… Капітане Шнайдер, вибачте за непорозуміння. Я від самого початку підозрював, що тут не все чисто. Зараз доповім комісару, і він скасує ордер на ваш арешт.

З цими словами Хашемі дістав телефон, зв’язався зі своїм начальником і чітко, в усіх подробицях, змалював йому ситуацію. На завершення він сказав:

— Я вважаю інцидент вичерпаним, пане комісаре. Це була чергова інтрига… Ні, не думаю, що посольство матиме претензії. Їхній представник був присутній при нашій розмові й міг переконатися…

Цієї миті консул клацнув пальцями й простягнув руку до телефона.

— Одну хвилину, сер, — промовив інспектор. — З вами хоче поговорити пан консул.

Той взяв телефон і заговорив:

— Добридень, пане комісаре… Ні, я не згоден з інспектором. Як представник посольства, я незадоволений його діями… Атож, я визнаю, що вочевидь сталося непорозуміння. Проте не впевнений на всі сто відсотків. Існує ймовірність того, що молоді леді залякані й не кажуть правди.

Елі приголомшено втупилась у нього:

— Ви що, обкурилися?!

Консул, не звертаючи на неї уваги, продовжував:

— Якщо припустити, що їх утримують силоміць, то вони побояться визнати це, перебуваючи в банківській будівлі. Вся тутешня охорона підкоряється ютландцям… Так, пане комісаре, я наполягаю на попередній домовленості. Ваші люди мають відвезти всіх трьох — і міс Тернер, і міс Камінську, і капітана Шнайдера — до комісаріату. А там уже з’ясується, хто є хто.

— Це виключено, — категоричним тоном оголосив лейтенант Вінтерс.

А інспектор запитав:

— Ви уже закінчили, пане консуле? — Не чекаючи на відповідь, він забрав у нього телефон. — Пане комісаре, в цьому немає жодного сенсу. Я впевнений, мало того — переконаний, що міс Тернер і міс Камінська ніякі не заручниці, вони перебувають тут з власної волі… Перепрошую, сер, але я можу сприйняти ваші слова як образу. Я не ухиляюсь від обов’язків, а виконую їх сумлінно, в межах моїх поноважень. І до цих повноважень не належить організація циркових шоу на догоду ображеному самолюбству представників Октавії… Авжеж, комісаре, я ваш підлеглий, але не підневільний. Я готовий виконувати розпорядження, які відповідають моєму розумінню службового обов’язку. Та якщо ви накажете мені роздягтися і в одному спідньому прогулятися по Ріш-авеню, я дохідливо поясню вам, куди ви маєте піти… Кажете, я знахабнів? Аж ніяк — я лише адекватно реагую на ваші грубощі… Мене усунуто? Чудово! Все одно я вже закінчив слідство в цій справі… Так, розумію. Ви можете надіслати сюди хоч цілий полк спецназу з артилерією на додачу. Але спершу я звернусь у міністерство й повідомлю, що при отриманні ордера ви ввели суддю в оману, представивши йому спірні й бездоказові факти, як уже доведені й незаперечні… Я не погрожую, а лише сповіщаю вас про свій намір так учинити. Прямо зараз, після нашої розмови. На все добре, пане комісаре.

Хашемі натиснув кнопку відбою й поклав телефон на бильце крісла.

Я сказав:

— Інспекторе, це дуже мило з вашого боку. Ми вдячні вам за об’єктивність і безсторонність. Та далебі, вам не варто було ставити під удар вашу кар’єру. Якщо ваш начальник так затявся, ми з міс Тернер і міс Камінською могли б приїхати до комісаріату… — Вінтерс збирався був запротестувати, тому я швидко додав: — У супроводі посиленої охорони, певна річ. Там би ми залагодили непорозуміння, і ваш комісар залишився б задоволений.

Інспектор похитав головою: