Розділ 4 Дилеми

— Цілком серйозно.

— Кажи, що там у вас сталося?

— Хіба по мені видно, що у нас щось сталося?

— Загалом… ні, але я відчуваю…

— Ти не відповів на мою пропозицію.

— Ти теж — на моє запитання. Станіслав спохмурнів.

— На Дзорі зник наш спостерігач Василь Богданов, брат Микити.

— Як це зник? — скинувся Гнат.

— Не вийшов на зв’язок. У тому районі, як тобі, мабуть, відомо, у нас немає спостерігачів, і тепер доведеться когось відряджати туди на пошуки розвідника. А час не стоїть. А втім, то наш клопіт. — Томах наголосив на слові “наш”. — Хоча скоро він може стати й твоїм. Я розумію, моя пропозиція для тебе несподівана, тому не поспішай з відповіддю. Усе зваж і проаналізуй. Дозволю нагадати, що не кожного запрошують працювати в управління. І ще: УАРС — це організація, для роботи в якій треба мати покликання, а робота вимагає стільки сил, уміння, самовіддачі, дисципліни, життя, зрештою! — що не дай боже тобі погодитись і не витримати! Не пам’ятаю, хто сказав, що робота без морального виправдання — безглуздя чи ще гірше — жорстока необхідність, але знаю, що сказано це про рятувальників.

Гнат знизав плечима.

— Мене можеш не переконувати, я згоден. Тим більше що останнім часом я не дістаю задоволення від своєї конструкторської праці…

Томах застережливо підняв руку.

— Головне, не поспішай… Час покаже.

Станіслав підійшов до панелі домашнього координатора і в ніші під стінним віомом побачив мініатюрний відеопласт: гори, язик льодовика, снігове поле і в чорній пащі печери жінка в осяйному білому платті. Аларіка…

— Звідки це в тебе?

— Що? — перепитав Гнат, підходячи до приятеля. — А-а… Це вона мені подарувала, сама.

— Он як? Цікаво!

Гнат став навпроти Станіслава і через силу, не дивлячись на нього, запитав:

— Ти знав Сергія Реброва?

— Знав.