Розділ 4 Дилеми

— Ви до кого?

— До Реброва.

— Я Ребров.

— Мені потрібен інший…

— Інший, значить. А який саме? Тут сьогодні багато Ребрових.

— Хто там, Глібе? — почувся з передпокою знайомий голос, і на терасу вийшов Май Ребров. — А, Ромашин… Це до мене. Проходь, Гнате.

— Вибачте, Май, — мовив Гнат, — можу я бачити Аларіку?

— А її… — Ребров умовк, добираючи слова, і по паузі докінчив: — На жаль, немає вдома. Вона біля моря. Сьогодні день пам’яті Сергія.

Гнат відчув, як запашіло в нього обличчя, і він, затинаючись, пробелькотів:

— Вибачте, я не знав… до побачення…

— До побачення, — стримано відповів Май Ребров і зайшов у дім, однак двері за собою не зачинив.

Гнат збіг з тераси, уражений до глибини душі холодністю тренера, злий на себе, на Реброва, на весь світ і, лиш опинившись на причалі, перевів подих.

Хвилі налягали на причал, уперто силкуючись зрушити його з місця, але розбивалися самі, сіяли густий водяний пил на чорний граніт молу. Підставивши обличчя бризкам, Гнат трохи постояв, усе ще переживаючи невдале рандеву з Ребровим, витер лице долонею і сказав невідомо кому:

— Ми ще побачимо!..

Він вийшов з освітленої зони причалу, намацав ногами якусь стежину й рушив до центру селища.

— Коли це сталося? — запитав Микита Богданов, трохи блідіший, ніж звичайно.

— Учора вранці, — стомлено відповів Йос.

Дві години тому каналом УАРС надійшло повідомлення із Дзора про зникнення одного з розвідників-спостерігачів на поверхні планети, Василя Богданова. У визначений час Василь не вийшов на зв’язок з базою, і для такого професіонала, як він, це було щось незрозуміле.

Томах мимоволі порівняв цю пригоду з недавніми подіями: появою “дзеркала”, пропажею вантажів і, головне, з проникненням у наглухо закапсульовані космостанції над Дзором. Чи не є це ланки одного ланцюга?

— І ніяких припущень? — спитав він невесело.