Розділ 6 Старий завод

Старий завод

— Друзі! — помітно хвилюючись, говорив зовсім юний диктор. — У програмі Центрального інформбачення врочисте виключення очисних автоматичних установок Тихоокеанського поясу! Наші відеокамери встановлені…

Гнат вимкнув інформ. Настрій був поганенький — і не стільки через останні події, скільки через думки про Аларіку. Він зіскочив з дивана, походив з кутка в куток по кімнаті й знову сів.

Що робити? Поговорити з нею начистоту? Про що? Сказати: “Аларіко, я працюю в управлінні, що тобі ще треба?” А таки справді, що їй треба?

Гнат рішучі набрав телекс Аларіки.

З’явилось її миле втомлене обличчя.

— Здрастуй, — сказав він.

— Здрастуй, — відповіла вона рівним голоеом.

— Я хочу тебе бачити, Ріко.

— Вже бачиш.

— Не по відео.

— Ти впевнений, що хочеш цього?.. На жаль, я сьогодні зайнята. У Мая день народження.

— Тоді завтра. Я хочу повести тебе на екскурсію. На завод.

— На завод?! — Аларіка засміялася. — Ну й фантазія у тебе!

— Це не зовсім завод, мовби пам’ятник заводу. Йому вже років двісті, і він не працює, законсервований. Я часто прилітаю туди, допомагає думати.

— Ти впевнений, що це буде цікаво?

— Інакше не запрошував би.

— Що ж, вважай, що ти мене переконав. Завтра я до твоїх послуг.

…Швидколіт спікірував униз, майнули обіч якісь конструкції і зникли за старим тополиним гаєм, Гнат хвацько посадив машину на галявину біля зарослої вербняком і лозою просіки. Там, куди сягала’просіка, виднілися якісь будівлі сірого кольору, чотири великих конуси з металічних ферм та плит, високі закіптюжені димарі й мачти.