Розділ 2 Поява “дзеркал”

Богданов мимоволі усміхнувся.

— Хіба що.

— Я пожартував.

— А я ні. Ідея варта уваги. До речі, від усього вашого копирсання на станції у мене лишилося відчуття, ніби ми щось таки не врахували.

— У мене склалося таке саме враження.

— Може, є сенс іще раз перевірити лінію з Землею? Але чи буде результат?

— Перевіримо, що нам лишається робити. Твоя думка про Гната?

— Непоганий хлопець. Щоправда, витримки малувато, але це діло наживне, з часом із нього міг би вийти…

— Ну-ну, доказуй…

— Що доказувати? Я ж тебе знаю, не даремно ж ти загострюєш на ньому увагу?

— Так. — Томах споважнів. — Витримка, справді, діло наживне, а він, як на мене, знахідка для служби, тільки не знає про це. Що ти скажеш?

— Поживемо — побачимо. Найперш треба одержати його згоду, а я не бачу, щоб він хотів кидати свою роботу в КБ Травицького.

Через дві доби “Тіртханкар” підходив до другої ТФ-станції, з якої не дійшов вантаж до планет зірки Гамма Суїнберна. Але й там на людей чекало розчарування: станція діяла в межах норми, жодних слідів втручання сторонніх сил у її роботу не виявилося. Передавши на Землю невтішну інформацію, Тектуманідзе несподівано одержав наказ прямувати до Кохабу — Бети Малої Ведмедиці, біля якої на планеті Шемалі почала недавно працювати перша дослідницька, “квартир’єрська”, як її називали, експедиція.

Двісті дев’яносто парсеків — сто вісімдесят до Сонця і сто десять од Сонця до Кохабу. — “Тіртханкар” подолав за дві доби.

Ще через добу карантину Гнат ступив на поверхню Шемалі, трохи приголомшений надлишком вражень та астрономічними відстанями, що їх подолав усупереч своїм бажанням. Його вже перестала дивувати шалена щедрість Землі щодо забезпечення крейсерів аварійно-рятувальної служби енергією, бо він зрозумів — робиться все це заради тієї ж Землі, заради її повелителів, які покинули свою колиску й заглибилися в безмежжя космосу.

Навколо Шемалі оберталася одна базова станція, на якій нещодавно почався монтаж стаціонарного таймфага. Із введенням його в дію доставка наукових матеріалів на Землю стала зовсім простою операцією, попри величезні відстані в десятки парсеків.

Під час карантину Гнат познайомився з монтажниками, котрі, як і він, були випускниками Рязанського інституту ТФ-зв’язку, і допоміг їм у калібруванні головної антени.

Спуск на планету відбувся стандартно, як і повернення на Землю з її орбітальних лабораторій, оранжерей і космодромів, — каналом орбітального ліфта, який сполучав станцію з приймальним пунктом на планеті. Єдине, що відрізняло тут операцію спуску, — це одягання компенсаційного костюма.

Гната запросили в циліндричний бокс, на хвилину підключили до блоку медико-біологічної ізометрії, щоб заміряти фізичні та фізіологічні параметри тіла, всунули в рот мундштук, наділи на очі телескопічні окуляри, а на вуха аудіофони й увіпхнули майже голого у ванну, заповнену густою чорною масою. З ванни Гнат виліз у чорному трико, що облягало тіло від голови до п’ят. У такому вбранні рятувальникам належало перебувати на планеті невизначеннй чає, відведений для здійснення нового завдання — якого, про це знав поки що лише Тектуманідзе.

Гнат з цікавістю освоював дивовижний одяг. Він анітрохи не сковував рухи, був легким і викликав незбагненне відчуття сили. Томах, схожий, як і решта, на чорта, посміюючись, пояснив: