Розділ «ГНАТ РОМАШИН (продовження)»

Я помовчав.

— Чому ви боїтеся двійника?

— Тому, що він небезпечніший за Демона. Тому, що він байдужий до мене, до інших людей, до Землі, до того, що ми створили і що цінуємо. Останнім часом ви стали заважати йому метушнею навколо Демона, і він може втрутитися,

Я похитав головою, згадуючи відтворення “невідомим доброзичливцем” будівлі в Торжку.

— Ви не менш байдужі, ніж він, хоч і намагаєтеся виглядати привабливіше, людяніше. Хтось прагнув відновити зруйновані Демоном пам’ятки старовини в Торжку, ви були там?

— Був, але я здивований, як і ви. — Зо Лі заквапився, з кейса біля його ніг почувся переривистий писк. — Вийшов мій час, скінчився. Хочу дати пораду. — Зо Лі повагався трохи. — Врахуйте все, що я розповів про Демона. Якщо хочете справитися з ним — спробуйте прорватися в нього крізь “око” і ввімкнути “контур гуманізму”, поріг спрацювання якого найбільш близький людській емоціосфері, найсильнішим людським емоціям — ненависті й коханню. Але не промахніться, бо тоді — смерть!

Час було закінчувати розмову, але Зо Лі ще не сказав, навіщо шукав зустрічі зі мною. Втім, якщо його непокоїть “конкурент”, то чи не тому, щоб просити прибрати його з дороги? Чи не просити, а хоча б натякнути?

— Навіщо ви чекали на мене?

Зо Лі відірвав погляд од бокала, який вертів у руках.

— По-моєму, ви здогадуєтеся. Мій двійник може увімкнути Джина в першу-ліпшу хвилину, і я прийшов попередити вас про це. Я не такий небезпечний, як він.

Мені стало смішно і сумно, хоч я ні на мить не послаблював боєготовності. Ех, хлопче, хлопче, даремно ти піддався зоологічним атавізмам психіки: егоїзму, прагненню влади, нетовариськості, байдужості до чужого болю. Адже потім пошкодуєш, що дозволив взяти гору над собою… І все ж ти не все сказав, хоч і намагаєшся виглядати відвертим. Скоріш маю рацію я, і не ми заважаємо твоєму “конкуренту”, а ти сам, інкше ти не прийшов би до нас “із попередженням”…

— Гаразд, ми подумаємо, — спроквола проказав я. — Ще запитання, останнє: яким чином ви вгадуєте, де з’явиться Демон?

— Я не вгадую, — відповів Зо Лі, до чогось прислухаючись, — Я бачу. В мене добре розвинена екстрасенсорна система, а після зіткнення з Демоном чутливість до пси-випромінювання ще більше зросла. У верхніх шарах атмосфери Демон дрейфує волею геомагнітного поля і при цьому майже невидимий, але згодом настає фаза живлення, і він опускається на поверхню Землі, де щільність енергії на порядок вища, інтенсивніша.

— Він схожий на гігантську котячу лапу?

о Лі заперечливо хитнув головою, на його обличчі раптом відбився неспокій.

— Це випромінений ним привид, міраж. Насправді він не має певної форми і стає видимим тільки в момент повного насичення, та й то на короткий час.

Зо Лі напружився і раптом повернув голову до дверей. Він не повинен був цього робити, знаючи, чого можна чекати від мене, і я не міг не скористатися випадком.

Не знаю, коли він устиг витягнути з кобури пістолет, але він був уже в руці Зо Лі. Пістолет я вибив і навіть “зв’язав” одну руку чистильника прийомом “батіг”, але Зо Лі — як-не-як мав золотий пояс з тайбо — відповів мені немислимим “косим флінтом”, і я гепнувся на стіл, збивши бокали на підлогу. Ніяк не доберу, чому він не застосував паралізатори, що вмикаються від думконаказу.

Миттю підвівшись, я побачив, що Зо Лі відступає до стіни кафе, білий, як вата, а на нього йде беззбройний Дайніс, і з веранди в зал біжать допитливі відпочиваючі.

— Просив не заважати, — сказав Дайніс зчужілим голосом — Спрацює в мінус — рознесе!.. Попереджував — вам погано… всім погано… тобі першому погано…