Розділ «ВАХТАНГ БАСИЛАШВІЛІ, офіціал-експерт технічного відділу УАРС»

технічного відділу УАРС

Ми із Суровим закінчували останню серію розрахунків за тими даними і матеріалами, які нам вдалося одержати у відділі безпеки, коли подзвонив Гнат Ромашин і попросив зайти з одержаними результатами. Ми перезирнулися.

— Розігнався, — усміхнувся Суров. — Він га-гадає, ми такі мудрагелі, що зараз усе йому пояснимо і покажемо.

Довгорукий худий фізик сподобався мені доскіпливістю і здатністю до рідкісних за точністю узагальнень. Гіпотези, розроблені нами в результаті дослідження феномена “Демон”, - це в основному його заслуга.

У кабінеті Ромашина зібралися інші співробітники відділу, з якими мені вже випала честь познайомитися. На столі я помітив невеликий циліндр з чорним розтрубом випромінювача і впізнав радіопередавач, розроблений нами для відділу комплектації “Аїд”. Дивно, навіщо він знадобився Ромашину?

— Що, знайомий? — перехопив мій погляд Гнат.

— Передавач з посилювачем біополя, — сказав я. — Розробка Первенцева з лабораторії нейристорної мікротехніки. Вони виготовили, наскільки я пам’ятаю, три екземпляри з різними характеристиками і передали в “Аїд”. Звідки він у вас?

Гнатові очі звузилися, стали холодними і чужими, але він тут же спохопився, вибачаючись усмішкою:

— Це сюрприз! Ви знаєте, де знайшли цей передавач? В одному з підземних коридорів “Суперхомо”, біля люка в архів! А чистильники, між тим, не знають, що зроблений він для них.

— Ще й “Аїд” сюди вплутано, — пробурмотів здоровенний хлопець, стажист, який всюди супроводжував Гната, потім обернувся до мене: — А ви не пам’ятаєте, хто давав замовлення на розробку передавача?

Я знизав плечима.

— Запитай у Первенцева, я знаю лише те, що вже сказав.

— Дякую і за це, — мовив Гнат. — Ми займемося передавачем пізніше. Спасибі, Вахтанг! Такого подарунка я не забуду! Ще раз переконуюсь, що у формулі успіху велику роль відіграє його величність випадок. Але до діла. Надаю слово вченим.

Гнат глянув на мене, а я на Сурова:

— Давай ти.

Фізик підвівся, анітрохи не бентежачись. Говорив він повільно, немов обдумуючи кожне слово, тому мова його була лаконічна.

— Отже про події: катастрофу на плато Ховенвіп, обвал моста у річку в Ель-Пасо; витік на електростанції в Х’юстоні; вибух орбітального моста на Сааремаа; аварію атмосферного заводу під Псковом. Об’єктивних даних дуже мало, суб’єктивних більше, я маю на увазі оцінки подій очевидцями. Наші висновки: параметри всіх аварій досить схожі, випадкових відхилень у межах вектора практично немає. Причиною всіх аварій може служити якась зона активного поглинання енергії. Саме вона здатна спричинити витік на енергостанції, зруйнувати опори моста, поглинути захисне поле ліфта й ударну хвилю вибуху і викликати у людей відчуття холоду, яке запам’яталося їм передовсім. Зона, очевидно, невелика, близько півтора кілометра в діаметрі, можливо, навіть іще менше. Чому вона утворилася в момент, відповідний аваріям, ми не знаємо. Якщо ж зона існує постійно, то є шанс виявити її, хоча очевидці запевняють, що вона невидима. Виявити зону можна таким чином: над водоймами — по термічному сліду на воді, у повітрі, в тропосфері — по інверсійному сліду.

— Хвилиночку, — втрутився Гнат. — Чому зона має залишати сліди?

— Бо вона поглинає енергію. Це, по-моєму, незаперечно. Через різкий спад температури повітря район зони повинен служити ядром конденсації туману. Звідси — туманна смуга, тобто інверсійний слід. На воді також мають залишатися термічні сліди у вигляді переохолоджених смуг, які можна побачити в інфрачервоному спектрі із супутників погоди, наприклад; розсіваються вони повільно.