Розділ «ГНАТ РОМАШИН (продовження)»

Первицький хотів було зробити протестуючий жест, але стримався. Його відмова у ситуації, що склалася, була б двозначна.

На “Сташевський” я прибув через п’ятнадцять хвилин. Починалися кардинальні події, і крейсер був найбільш підходящим щодо рухливості й мобільності центром зв’язку та управління силами УАРС.

— Повідомлення з Двінгелоо, — зустрів мене Корж у командному залі: — Джерело ТФ-шуму знаходиться в атмосфері Землі. Чи не ті магнітні лінзи?

— Цілком може статися, — сказав я, проходячи до низького пульта команд. — На Демона, щоправда, вони не схожі, але, можливо, це ті самі, хто прилетів за ним? — Я підключився до каналу зв’язку “мен-вумен”. — Анатолію, дізнайся, що там з Яном, де він. Може, знадобиться його консультація. Ну, а у вас що? — Я знову повернувся до мовчазного командира крейсера.

— Точно запеленгувати джерело ТФ-передачі неможливо, сам знаєш. Щодо вищих частот ти мав рацію — сигнал передається десь у гіпердіапазоні, й навіть наші трасери не придатні для його розпізнавання. Нічого подібного ні експерти, ні спеціалісти з ТФ-зв’язку не зустрічали, навіть теоретично не розв’язані проблеми передачі такого сигналу! Можливо, телескоп у Двінгелоо захопить бодай краєчок діапазону? У них апаратура потужніша.

— Нехай зроблять усе можливе.

Я згадав сліди Демона: двічі ізотопну воду, яка не зустрічається ні на Землі, ні в глибокому космосі, “зону Лілова”, будівлю в Торжку. Тепер цей незвичайний сигнал. Також його “слід”? Чи двійник Зо Лі перемовляється з “начальством”? Чи з кимсь іще тут, на Землі або в Сонячній системі?

— Магнітні лінзи ми виявили, — провадив далі Корж. — їх дві, й обидві повільно кружляють над північною частиною Європи. Пробуємо прозондувати. Щоправда, там крутяться модулі ООС, вивчають, сказати б.

— Модулі повернуться на Землю. Якщо лінзи являють собою природні утворення, час на їх вивчення в експертів та вчених іще буде, а якщо лінзи пов’язані з Демоном… Відділ комунікаційної служби УАРС, на зв’язок.

— Відділ на зв’язку, — озвався чоловічий голос. — Термінове повідомлення. Фігурант усе-земного розшуку Зо Лі нині перебуває в Угличі, веде спостереження.

— Ось і наш час настав, — сказав я, глянувши на Дайніса. — Ти готовий?

В спокійних очах Дайніса я прочитав: міг би й не запитувати. Дивовижна людина, за жодних обставин його не змусиш хвилюватися і поспішати. Повільний, але надійний.

— Анатолію, — покликав я, уявляючи, як усміхнеться зараз Стево Інджич. — Я йду на захоплення Зо Лі. На цей час ти головний. Як мене зрозумів?

— Зрозумів. Не ризикуй. Зо Лі нам потрібен не більше, ніж ти.

— Спасибі. До зв’язку.

Я боявся, що втрутиться батько, він також чув усі переговори і міг втрутитися в будь-яку хвилину, але він промовчав.

За чверть години ми з Дайнісом виходили з таймфагу Углича, де на нас чекав співробітник відділу комунікаційної служби, що назвався Валентином.

— Ми засікли його в Торжку, — сказав Валентин, зростом вищий за мене, тонкий, гнучкий і незграбний на вигляд, схожий на початківця-баскетболіста. — Вели до Новгорода, ледь було не загубили, здатність до “гри в піжмурки” у нього неймовірна. Зараз він перебуває в кафе “Ідальго”, п’є сік. Таке враження, буцімто він когось жде. Саме тому ми не стали брати його самі й подзвонили вам.

— Зрозуміло. Що ж, запитаємо в нього самого, кого він жде…

На вулицях Углича, де вишикувалися столітні тополі, я з подивом побачив старовинне авто в супроводі зграйки велосипедистів.