Розділ «ГНАТ РОМАШИН»

Моєму ранньому візитові він не здивувався, видно було, що і сам встав рано.

Я з цікавістю роззирався: дім Лапарри я відвідав уперше.

Одна стіна кімнати була зовсім невидимою, і вранішнє проміння сонця пронизувало її наскрізь. Стіна поруч являла собою фасад кристалобібліотеки, дві інші були обвішані стереофотографіями дивовижних пейзажів, очевидно, пейзажів інших планет. Я впізнав чотири з них: марсіанський Великий Каньйон, Плато Жари на Венері, туманно-волокнистий ландшафт Титана, супутника Юпітера, і болото Тритона. Інші знімки були незнайомі. Я зупинився біля однієї фотографії: біла пустеля, тверда, як кістка, частокіл тонких голубих жердин з шапками білого пуху з дерева. Біле небо і білясте, дуже сплющене світило, і чудернацькі істоти на летючій коробчастій конструкції…

— Цікавишся? — Лапарра став поруч, сунувши мені в руку бутерброд з гарячим тииксом. — Поїж, адже ж не снідав, — і показав на знімок: — Це Орилоух.

— Орилоух? — здивувався я. — Але ж ми з ними не контактуємо. Наскільки мені відомо, вони не пропустили на поверхню своєї планети жодної експедиції.

— Я не кажу, що фото зроблене нашою експедицією, хоч розвідники працюють і там. При одній із спроб безпосереднього контакту апаратура контакторського космольота впіймала передачу з планети, це фрагмент. Сідай, у ногах правди немає.

Я сів на диван, що висунувся із стіни. Лапарра вмостився поруч, зосереджено жуючи бутерброд і запиваючи молоком. Я з’їв свій, відібрав у нього склянку і допив молоко.

— Ну? — сказав він, витираючи губи. Виглядав Ян кепсько — обличчя бліде, худе, кола під очима… Не спав. Чорт, забув запитати у медиків про його хворобу. Можливо, йому шкідливо нести навантаження начальника відділу?

— Зо Лі приходив до стажиста, — я переказав усе, що довідався од Вітольда.

— Знову КОТ. Стандартний прийом, чи не так? Де він їх дістає, КОТи ці, хотів би я знати… Можливо, перевірити театри? Чи базу театральних товариств? — Ян підвівся, сходив на кухню і приніс іще склянку молока.

— Не хочу… — заїкнувся було я, але він мовчки тицьнув мені склянку, і довелося випити холодне молоко. Не без задоволення, треба зізнатися. Бо виклик Лілова позбавив мене сніданку.

— КОТи застосовуються досить широко, — сказав я. — Зо Лі міг дістати їх де завгодно, в тому числі, й там, де дістав патрони до “дракона” — у відділі комплектації космоекспедицій. Я попросив Аристарха перевірити витік матеріалів.

— Він уже перевірив: із звітністю все гаразд, але контроль за втрачанням і збереженням спорядження епізодичний. Між іншим, начальник індивідуальної підгонки Тхи Ланг — приятель Зо Лі, але він або нічого не знає, або приховує від нас свої контакти з чистильником. За його словами, Зо Лі не з’являється у нього два з лишком місяці. Загалом у цьому напрямі визначився елементарний тупик. Не станемо ж ми звинувачувати Тхи Ланга в брехні. Значить, кажеш, комунікатори місто перекрили, але Зо Лі не знайшли?.. Цього й слід було чекати. Цікаво, якщо Зо Лі не викрадав документів, то хто ж це зробив?

— Той, хто маскується під нього, мабуть…

— Тоді це розвідник.

Я зрозумів Яна, він говорив про розвідника іншої цивілізації. Якщо Демон — об’єкт позагалактичного походження, то “другий Зо Лі” цілком міг прилетіти за ним чи на його виклик.

— Пора переходити на форму “екстра”, як ти гадаєш?

Я вже давно думав про це. Форма “екстра” — стан підвищеної готовності до великомасштабних операцій, настав час оголосити його по сектору, якщо не по всьому Управлінню.

Лапарра зрозумів усе по моєму обличчю.

— Ти маєш рацію, пора. Твій план на сьогодні?