Розділ «ГНАТ РОМАШИН»

Я слухняно став на поверхні смуги, за жестом експерта повернувся в потрібному напрямі і завмер.

Там, де до цього я бачив просто частину пляжу і ріку, — в центрі кільця, — клубочилася фіолетова мла, то згущаючи кольори до чорного, то раптом розходячись хмарами врізнобіч і відкриваючи поглядові колодязь запаморочливої глибини.

Клубки фіолетової мли сходилися, ущільнювалися, “колодязь” зникав, щоб за хвилину виникнути знову на коротку мить…

Лілов доторкнувся до мого плеча, і я, як сомнамбула, ступив за ним.

— Що це?

Експерт техсектора похмуро посміхнувся, ховаючи руки в кишені куртки.

— Ну, на це запитання я можу відповісти цілком точно: не знаю!

— А чому тут нікого немає, крім вас?

— Бо всі зараз під Псковом, я просто здогадався прилетіти сюди сам-один, нашвидку зробив експрес-аналіз, сфотографував кільце на плівку і подзвонив вам. До речі, біля Пскова смуга ця постійно зменшується, щезає, як… шагренева шкіра у Бальзака. Але ми постараємося видобути максимум інформації.

Я кивнув, знову став на “котячу лапу” в глибині голубої блискучої смуги, кілька хвилин зачудовано розглядав якісь привиди на дні “колодязя”, намагаючись збагнути, що б значили ці видіння, і зійшов на пісок.

— Ви кажете, смуга розсотується. Тоді ми запізнилися.

— Не второпав…

— Такі смуги могли утворюватися всюди, де побував Демон. Розумієте?

— Я це зрозумів одразу, як тільки прилетів сюди і знайшов смугу, і вже послав людей за відомими мені адресами. Було б добре, якби ви дали координати інших місць, які відвідав Демон.

Я по пам’яті продиктував райони аварій і катастроф, винуватцем яких був Демон, і Лі-лов відвіз мене до таймфагу Новгорода, не промовивши ані слова.

Просто із таймфагу я подзвонив Басилашвілі, передав усе почуте і побачене мною і тільки потім пішов до Лапарри.

О пів на сьому ранку я підлетів до “вігвама” Лапарри.

Ян жив у стандартному модульному будинку системи Панасенка: сорокавосьмиповерхове “гроно винограду”, кожна квартира — окремий модуль. За бажанням можна відстикувати будь-який модуль від цієї споруди і зістикувати з іншим таким самим будинком у будь-якій частині земної кулі.

Пневмоліфт виніс мене на майданчик сходів, я подзвонив, двері відчинились, і автомат запросив мене увійти.

— Проходь, — пробурчав Ян, відступаючи в глиб передпокою, провів мене у вітальню. — Посидь, я зараз.