Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Ярий знічується.

— А хіба ні? Якщо вона вважала, що гідний, то чому ж…

Він затинається. Я відводжу погляд: Ярий уже не вперше згадує при мені колишню Цар-матір. Мені дуже незручно від цих його обмовок: я злюся, відчуваючи, що не гідна довіри. І ще відчуваю провину.

— Отже, син Смереки, — дивлюся вбік. — Син Бондаря… І ще хтось?

— Ні, — сухо каже Ярий. — Цієї весни — лише двоє.

На обряд найменування — ініціації — збираються, як належить, усі три роди. Син Смереки — кругловидий гарний хлопець — виходить уперед, анітрохи не соромлячись.

— Ти вже знайшла йому ім’я? — запитує Ярий.

— Я?!

— А хто ж? Адже ти Цар-мати!

— Авжеж, — кажу якомога впевненіше. — Я дам йому ім’я… тільки не зараз.

— Ну звичайно ж — після обряду!

В очах у Ярого нетерпіння. Всі дивляться на мене і на щось чекають.

— Починайте обряд, — кажу просто аби щось сказати. І — о щастя! — вгадую. Далі мені нічого не треба робити — тільки дивитись.

На хлопчака налітає одразу троє дорослих чоловіків. Він відбивається, розлючено блискаючи зубами. Його валять на землю й лупцюють досить жорстоко, примовляючи:

— Вовк! Вовк!

— Вовк! — в одне горло вигукують усі три роди.

Наперед виходить, усміхаючись, Головань, устромляє в землю знайомий мені ніж — лезом догори. Хлопець, у три кроки розбігшись, стрибає — і перевертається в повітрі над ножем, обхопивши руками коліна. Приземлюється на ноги й тут-таки випростовується.

— Вовк!

Його вітають. Плескають по плечах. На голову надягають вінок, а іззаду на ремінь чіпляють вовчий хвіст. Хлопець стає рачки, гарчить, шкірить зуби й по-вовчому йде до мене.

— Ім’я, — напівголосом каже Головань за моїм плечем.