Розділ «Життя та смерть Сергія Кабана»

– Пожив ваш дідусь!

– Так, три війни пройшов.

– Три?

– Ну, так, три: фінську, Вітчизняну і японську.

– Дев’ятсот п’ятого? – спробували пожартувати сині лікарняні.

– Давайте до справи, – довгі молоді ноги під темною сукнею не оцінили жарту. – Ми з головлікарем по телефону домовлялися, що привести дідуся до ладу можна прямо тут. Я тільки-но приїхала, всього на один день, тут займатися похоронами особливо нікому, так що ми швиденько додому – попрощатися, а потім відразу на кладовище.

«Тільки не це, – подумав Кабан, – не кашлянути, ні. Де вони будуть це робити?»

– Ну, не знаю, наскільки буде зручно, тут запах не дуже, самі відчуваєте – кондиціонер не працює, виправити нікому, а на холодильник у лікарні грошей немає, – якось невпевнено сказали сині штани. «Щось несхоже на них», – відзначив Кабан.

– У мене теж немає, – темна сукня не була налаштована на довгі розмови.

– Чого немає?

– У мене теж – на ремонт кондиціонера і новий холодильник для вашого вагономорга – грошей немає, – уточнила, дратуючись, сукня.

– Але добровільний внесок…

«А, ось чому сині брюки заїкаються – грошей хочуть», – збагнув Кабан.

– Скільки?

– Заради бога, це ж добровільний внесок, хто скільки дасть. Зазвичай дають триста.

– Гривень? – уточнила сукня.

– Ну, поки що не рублів, – уточнили сині лікарняні.

Сукня клацнула сумочкою і віддала гроші, сині лікарняні задоволено схлипнули:

– Ось на тій поличці розміщуйте дідуся, будь ласка. Заходьте, хлопці, тягніть його обережно сюди, переступайте наших нещасних, так, столик можна підняти, якщо потрібно.

– Скільки це часу займе? – темна сукня розслабилася, але не подобріла.