Розділ «Ями на пагорбах»

– Пошукаємо автобуса? – запропонував Дімон Коршунов. – Від Межової до Дніпра – кілометрів тридцять, мають недорого взяти.

Вони пройшли крізь живий людський натовп, здивовано озираючись. Тут нічого не помінялося, та й не повинно було, але головне, тут ніхто не знав про те, що всього-на-всього за двісті кілометрів звідсіля людям відриває снарядами голови, поранених дострілюють і перерізають їм горлянки, тут нічого не знають про те, що там руйнуються і палають міста і села, і завтра тут – з їхніми містами і селами – може статися така сама біда. Ця безтурботна святковість і доступність найнеобхідніших благ – води та їжі – шокувала бійців. Вони йшли, наче п’яні, похитуючись від щастя і втоми, і невміло посміхалися своїй вдачі. На них ніхто не звертав уваги, певно, вони вже були не першими, хто блукав, наче чорні тіні, що повернулися з потойбіччя, автостанцією – у світі живих на тіні мало звертають уваги.

Бійці скинулися грішма, що дивом збереглися в берцях та підкладках, і найняли маршрутку до Дніпропетровська. На них ніхто там не чекав і не зустрічав, тому Дімон із кількома товаришами одразу ж по прибуттю купили горілки і багато їжі й поїхали додому до одного з місцевих хлопців, де безпробудно пили кілька діб, доки не пересвідчилися, що дійсно живі.