Досить бути провінцією

Нехай шановний читач не дивується, але мрії, слід зазначити, наш герой мав виключно божевільні. Сьогодні враниі, наприклад, він заповзявся будь-шо взяти інтерв'ю у Президента Німеччини. Так, так, не більше й не менше. Ми не будемо тут зупинятися на складних причинах геополітичного характеру, які наштовхнули Василя на таку оригінальну ідею. Зазначимо лише, шо жодного конкретного плану втілення в життя свого задуму Вася не мав. Це, однак, не завадило йому провести повну репетииію свого інтерв'ю і навіть розважити нею окремих шасливиів з потоку перехожих, які того дня тинялись вулицями міста. Саме за иим заняттям, нагадаю, ми з вами його і застали. Однак, не дарма ж кажуть, шо дурних Бог любить. Тепер Роман Гериог, основна мета сьогоднішнього виходу нашого героя, спинився коло якоїсь жіночки із німецьким триколіром у руках і про шось їй оповідає. Навколо них жодного ажіотажу: більшості українців особа німецького Президента відома не більше, ніж яскрава і неповторна індивідуальність вождя племені тумбу-юмбу з глибини екваторіальної Африки. Однак тільки не нашому героєві. Недарма ж Василь півдня слухає мовою оригіналу "Німецьку хвилю", а іншу його половину проводить у німецькій бібліотеці, почитуючи твори германських класиків. Мов Пилип з конопель, з'являється він тепер на ясні очі німця.

- Хай живе об'єднана Європа! - Від хвилювання Василь плутає усі роди й відмінки німецької мови, і Герцог змушений перепитати. З другої подачі палкий заклик до європейського єднання досягає серця Президента ФРН, і він задоволено киває на знак згоди.

- І як вам Україна? - питається далі Вася.

- Я був лише у Києві та Львові, - поважно відповідає німець. - А Київ і Львів-дуже різні міста.

- Але Україна - гарна країна? - вигукує Вася.

- Не найкраша економіка, - починає той, та Вася його перебиває:

- Але в нас є надія жити в об'єднаній Європі.

-Так, звичайно!

- Звичайно, - аж очманівши від спалаху євро-ентузіазму, вигукує Вася.

- Ніхто зараз не знає, як це станеться, - з філософською посмішкою на устах додає,Президент Німеччини, - але багато шо на це вказує.

- Але будемо сподіватися на краше, - гукає Вася услід Герцогу, який вже повернувся, шоб іти. -Ланке!

- Данке! Данке! - приєднується до Васі купка молоді, шо зібралась у нього за спиною...

Вася присягається, шо під час цієї розмови він, у присутності всіх охорониів німецького Президента, підніс догори свій "Панасонік", скерував мікрофон прямісінько йому в лоба та ше й натиснув кнопку запису! Попри всю обізнаність із хвальковитою натурою нашого героя, мені важко спростувати його твердження, адже я на власні вуха чув запис иієї бесіди. Скажу навіть більше: лише завдяки люб'язності Васі, який надав мені касету із чим історичним інтерв'ю, читач зараз отримує насолоду від цієї повісті. Мені, отже, залишається лише захоплюватися непорушним спокоєм особистих охоронців пана Герцога, які, у відповідь на такі провокаційні дії з боку нашого героя, не зробили в його тілі кілька зайвих отворів на додачу до тих, шо його ними вже наділила матінка природа. Утім, як я вже, здається, зазначав, дурних Бог любить.

Блискавична швидкість, із якою події змінювали одна одну, не дозволила мені врахувати в наведеному више діалозі ше й участь особистого перекладача пана Герцога. За словами Васі, пан Гаубер просто не міг перебороти в собі вродженої німецької педантичності і, втручаючись у його розмову із Президентом, лише їм двом заважав, оскільки вони порозумілися б і без нього. Провівши скрупульозний аналіз записаної Василем бесіди, я, однак, дійшов висновку, шо Вася надто скромно оцінив заслуги пана Гаубера. Насамперед тому, шо без допомоги останнього ту німецьку, якою розмовляв наш герой, пан Герцог навряд чи б спромігся зрозуміти. Одначе повернімося до нашої розповіді...

Геть забувши про свого шефа, Ганс Гаубер, одягнутий, звісно, у чудовий костюм одного з найкраших кутюр'є континенту, зараз, мов придорожній стовп, укляк на місиі, і його ретельно поголене, прикрашене окулярами у золотій оправі, типово європейське, інтелектуальне обличчя широко розкритими від подиву очима дивилося на простакувату, вкриту рясною триденною шетиною, азіатську (даруй мені, Васю - інакше не скажеш) морду нашого героя. Чим пана Гаубера так вразив останній, не знаю. Хіба шо тільки иим своїм оригінальним нехлюйством, оскільки його німеиька, як на мене, залишала бажати набагато крашого. Щодо цього Гаубер висловився, однак, дешо дипломатичніше.

- Ае ви так вивчили німецьку? - промовив нарешті він, усе ше не в силі відвести очей від Васі.

- І_1е довга історія, - відповів, почервонівши, наш герой. - Але я б хотів поставити ше кілька запитань пану Герцогу. Чи не можна було б ше з ним зустрітися?

Аурне питання, правда? Типове для нашого Васі. Зустрічна репліка німця була ше більш оригінальна:

- А з якої ви газети? - спитав Гаубер, прискіпливим поглядом оглядаючи деталі непоказного туалету співрозмовника. З таким зовнішнім виглядом той чудово надавався хіба шо на роль бомжа.

-Я... я... ні з якої,-захлинаючись від хвилювання відповів Вася. - Але мене дуже цікавить політика німецького уряду шодо України.