Досить бути провінцією

- Побоююся, шо ие знову може завести нашу дискусію у неконструктивне русло, - насторожено зауважив Кучма, якого серед цього клубу західників усе більше пригнічувала вимушена роль слов'янофіла. - Було б непогано повністю залишити це питання на розгляд експертам.

- Так, але я остерігаюсь шо иього буде недостатньо, - Томас Клестіль не міг обминути нагоди зайвий раз виставити напоказ усій Європі Миролюбство і нейтралітет своєї країни. І ие бажання зараз взяло в ньому гору над втомою і нудьгою, яка попри весь його досвід дипломатичної роботи все ж давала себе знати після пі втори годинної напруженої дискусії.

- В крашому випадку, - вів далі Клестіль, - як справедливо зауважив пан Гьонц - наші вимоги -ие лише наші думки. Але нам як главам держав личить виступити з ініціативами, які вели б до врегулювання конфлікту.

- Враховуючи міжнародний досвід розв'язання подібних конфліктів, - узяв слово Президент Словенії Мілан Кучан, країна якого знаходилась до епіцентру конфлікту найближче, - думаю, було б доцільно скликати міжнародну конференцію, яка б розглянула стратегію стабілізації Балканського регіону шляхом його економічної відбудови.

- Я зі свого боку, - мало не плеснув у долоні з радошів Клестіль, - вважаю, шо Відень був би чудовим місцем для проведення такої конференції з огляду як на традиційний нейтралітет нашої країни, так і на її близькість до регіону конфлікту...

- Я погоджуюсь з паном Клестілем стосовно вибору місця проведення конференції, - підтримав австрійця Кучма, - але дозволю собі зазначити, шо провідну роль у врегулюванні конфлікту повинні відіграти не воєнні блоки, а політичні інституції, такі як ОБСЄ, шо мало б відбитися як на її характері, так і складі учасників. Думаю, не зайвим було б розглянути на ній і питання компенсацій країнам, шо потерпіли внаслідок війни. Лише Україна шоденно губить близько мільйона доларів США...

Кучма був задоволений. Тепер його важко було звинуватити у проросійських симпатіях. До того ж він тільки шо зробив досить вдалий реверанс двом завзятим натовським підспівувачам. Адже, як і Україна, придунайські держави Болгарія та Румунія стояли чи не найпершими в списку країн, які несли економічні збитки внаслідок натовських бомбардувань. Звісно, і Петр Стоянов, і Еміль Константі-неску не забарилися своїм дружнім підтакуванням довести свою вдячність українському Президентові.

Роман Гериог і Томас Клестіль на ие лише перезирнулися і мовчки знизали плечима. Ось так закінчилися ті пам'ятні переговори у Львові, під час яких, зазначимо до речі, не велося жодних офіційних протоколів1. Геть утомлені учасники, поправляючи краватки, мовчки повставали з крісел. Тепер на політиці вже можна було поставити хрест. До самого вечора, скинувши із себе важку президентську ношу, вони хоч трохи побудуть безтурботними туристами. ******************************* Львів того травневого дня виглядав на диво урочисто, як, власне, і належить поважному місту, у ворота якого знову постукала Історія. Підметені вулиці, вибілені будівлі, пофарбовані огорожі. Відреставровані палаци, немов вродливі дівочі обличчя, приманювали до себе погляди перехожих. Задоволено попирхуючи, їхали відремонтованими дорогами автомобілі, привітно майоріли на проспекті Свободи прапори країн - учасниць нечуваного дипломатичного атракціону. Ьіей макіяж, однак, дався львів'янам надто дорогою ціною. Уже кілька місяців у центрі міста усе метушилось і вирувало,

’Звідки ж про їх зміст довідався автор - див. примітку 1 на с. 5.

немов у розбурханому мурашнику. Зодягнуті у червоні комбінезони мулярі, малярі, плиточники, шляховики і - Бог знає - хто ше усе шось невтомно перекопували і перекладали, фарбували і тинькували, мили і підмітали. Здавалося, раптовий напад праиелюбства посів такий зазвичай меланхолійний слов'янський нарід. Через численні ремонти на головних вулицях міста перекривався рух. На об'їзних шляхах утворювалися довжелезні затори. Та й пішки иентром міста можна було пересуватися лише задерши догори голову, шоб уберегтись від фатального сюрпризу з даху якоїсь, узятої у риштування, споруди. Нема чого дивуватися, отож, шо тисячі львів'ян у той суботній день повиходили зі своїх домівок і нетерплячим кроком міряли тротуари иентральних вулииь, шоб, у винагороду за всі свої страждання, хоча б краєчком ока глянути на їх винуватців.

Особливе скупчення народу спостерігалось коло пам'ятника Шевченку, вздовж усієї славнозвісної львівської "стометрівки": чекали на урочисте покладання квітів Великому Кобзареві.

Серед строкатого і багатоголосого натовпу иікавих особливо вирізнявся своєю зовнішністю один - високого зросту - юнак. Прискіпливе ознайомлення із його паспортом з'ясувало б, шо йому пішов уже двадцять шостий рік. Та по-дитячому наївний вираз на його обличчі ні за шо не дозволив би встановити істину, не вдавшись до подібних крайношів. Комір його зеленої сорочки стирчав поверх брудного старого светра; унизу з-під нього де-не-де недбало визирав пожовклий від часу фірмовий пояс, який утримував старомодні широкі, мов шаровари, та довгі, мало не до самої землі, штани. З-під них на світ Божий із безнадійним сумом визирала пара старих стоптаних черевиків.

1_1ю картину убозтва та злиднів, екзотичних навіть для нашої знедоленої неньки, юнак довершував доволі оригінальним звуковим супроводом. Прискіпливе лінгвофонетичне дослідження шип-ляче-свистячого бубоніння, шо вихоплювалося з його з вуст, довело б деяку його спорідненість із мовою великих Шіллера і Гете. Провести таке дослідження було, на жаль, не під силу більшості перехожих, яких минав ией дивовижний екземпляр, вони лише здивовано озирались, а деякі з них ше й багатозначно крутили вказівним пальием правої руки коло скроні. Той, однак, не звертаючи на них жодної уваги, далі собі йшов, утупивши погляд під ноги. Бадьорим, зосередженим кроком він саме минав "стометрівку", коли з однієї з обліплених гаврями лавок пролунало:

- Вася!

Відірвавши від землі свій погляд й уважно роздивившись на всі боки, наш знайомий радісно вигукнув:

- Привіт, Володю! - і підійшов до лавки, на якій коло вродливої дівчини сидів худорлявий юнак в окулярах, із інтелігентним, типово студентським обличчям.

- Знайомся, ие - Оксана! - Володя розкрив долоню у бік чорнявої красуні.

- Приємно познайомитись, Вася, - буркнув наш герой, збентежено опустивши додолу о^і.

- їй вчора дуже пошастило, - вів далі Володя, -Вона зустрічалась із Президентом України Леонідом Кучмою.

- Як?! - Вася дивився на Оксану широко відкритими очима, иікавість, вочевидь, брала в ньому гору над природною сором'язливістю.