Досить бути провінцією

Що ж українці таки вміють робити, коли захочуть. Якби ше навчилися приймати добрі закони, то, може, жили хоча 6 так, як їх сусіди поляки. Далі увагу Президента привернув відеоролик, у якому приємний диктор чудовою англійською мовою, яку раз у раз приглушували звуки міліцейської сирени, розповідала про історію міста. Виявляється, Лем-берґ4 сьогодні не вперше став місием проведення зустрічі такого високого рівня. З тринадцятого століття місцеві князі збирали тут вінценосців з усієї Східної Європи, силкуючись протистояти грізній хмарі ненажерливої татарської сарани, яка повільно, але неухильно, як сама доля, наближалась до Європи з Азії. Герцог кисло посміхнувся: пройшли віки, а загроза зі Сходу ше не минула. Ііікаво, наскільки актуальним буде це питання під час сьогоднішньої зустрічі... Втім, це політика, і на неї він ше матиме час. Та скоріш би оглянути всі ці барокові будиночки та палаци, вікна яких тисячами сонць виблискували з екрану телевізора. На жаль, спостерігати їх можна було тільки звідти. Вікна автобуса були закриті чорними шторами, заглядати за які суворо заборонялося правилами безпеки. Ото ж бо й воно. То прості смертні думають, шо воно так легко і приємно бути президентом чи ше якоюсь шишкою... А ж ні... Возять тебе, як рідкісного різнокольорового папугу під чорною ковдрою, яку час від часу піднімають, шоб ти міг ляпнути на публіку якусь сакраментальну, заздалегідь приготовлену тобі на шпаргалці фразу, дивуючи світ своїм глибоким державним розумом і далекоглядністю.

Якби наші високопоставлені гості мали можливість підняти цю чорну завісу і виглянути на вулицю, то, напевно, ше більше себе б зашанували: по всій дорозі від аеропорту до готелю "Дністер", де на них очікували затишні й комфортабельні номери і смачний сніданок, були виставлені кордони міліції та праиівників ААІ, які відгороджували від дороги юрби иікавих, шо в той день вештались вулииями міста. У Львові досі розповідають про курйозний випадок у день саміту, коли один з праиівників ЛАІ, отримавши по рації якесь повідомлення, завзято кинувся розганяти натовп на узбіччі вулиці, загрозливо вимахуючи в повітрі смугастим жезлом. Люди аж принишкли в напруженому очікуванні. Яким же гучним був вибух всезагального реготу, коли по дорозі замість "мерсів" із затемненими вікнами чимчикував рудий безпритульний пес. Зауваживши раптом, шо він став об'єктом всезагальної уваги, сердешний Сірко з переляку чкурнув прямісінько на міліціонера. "Честь віддай!" - вигукнув якийсь студент-жартівник, і від гучного сміху натовпу аж шиби у вікнах навколишніх будинків забриніли.

Та ні цього, ні багатьох інших курйозів високі гості княжого міста не бачили та й не могли бачити. Стрімко, мов ластівка, пронісся під акомпанемент міліцейських сирен їх автобус вулицями міста, викликаючи всезагальне захоплення і зацікавлення. Про те, шо вони стали об'єктом уваги львівських ловців гав, президенти дізналися лише тоді, коли їх автобус заїхав на простору плошадку під багатоповерховим комплексом "Готель "Дністер" і назустріч їм, під рев й улюлюкання натовпу, вийшов усміхнений господар сьогоднішнього саміту - Президент України Леонід Кучма.

****************************** Коли глави держав, погладжуючи після смачного сніданку в "Дністрі" свої повні шлунки, з'явились під дверима Палацу культури залізничників, або як його

називають у народі "Рокс", меморіальної таблйчки на його стіні ше не було. Та, мабуть, і без неї він згодом перетворився б на Мекку місцевих аматорів новітньої історії, які ше й досі юрбами нишпорять по всіх "президенських місцях"1, неначе там було медом помашено. Ну а вже коло "Роксу" їм сам Бог велів, адже саме тут відбулися офіційні переговори лідерів дев'яти центральноєвропейських держав.

Гучною луною прокотилися ці події славетним княжим містом і на довгі роки залишили своє відлуння у наших провінційних душах. Мабуть, ще довго ми й дітей своїх кожного травня посилатимемо в садибу Грушевського по яблуневі гілки з пам'ятного саду президентів5, а ввечері, погладжуючи їх м'які та ніжні китиці, з ностальгічним "А пам'ятаєш?" підійматимемо за здоров'я усієї дев'ятки келихи з тих пір збереженої у підвалі горілки "Саміт у Львові".

Справді, наші правителі рідко замислюються над тим, який фурор викликає у лавах простого люду їх поява. Привітним помахом руки промайнуть вони повз наші очі й зникнуть за дверима пишного палацу або за чорним склом розкішного лімузина, навіть не підозрюючи, яку могутню хвилю радісних емоцій здійняв у нас їх дріб'язковий жест... Ми, однак, скористаємось своїм авторським правом і помандруємо разом з Президентом Німеччини, завдяки якому ми потрапили у самий епіцентр цієї історичної події, до дискусійної зали "Роксу", де він зайняв місце за переговорним столом, поруч із вже знайомим нам перекладачем Гансом Гаубером. Зала аж юрмилася від величезної кількості дипломатів, представників преси, місцевої влади, урядових та ділових кіл, шум стояв нестерпний, наче в бджолиному вулику. Із плином часу, однак, зала почала поступово звільнятися від зайвих людей і тоді, коли до офіиійного відкриття переговорів залишалися лічені хвилини, вона взагалі стихла і завмерла в напруженому очікуванні. Президент Німеччини плідно використав ию тишу для того, шоб як слід сконцентрувати свою увагу та зібратись із силами перед початком переговорів.

"Людський вимір загальноєвропейської регіональної інтеграції та її роль у будівниитві нової Європи.*." Гм... Звучить непогано. Роман Гериог ше раз окинув очима строкате зібрання, яке вмостилося на м'яких зручних кріслах, у всеозброєнні очікуючи запеклої дипломатичної перепалки. Спокійне й лагідне, з високим інтелектуальним чолом обличчя Ваилава Гавела контрастувало із цілеспрямованим і навіть якимсь агресивним виразом молодого лева болгарської демократії Петра Стоянова. Поважно сперся на лікоть, із серйозною міною на обличчі румун Еміль Константінеску, країні якого, подейкують, ніяк не дають спокою величезні розміри гостинної України, найбільшої країни Європи6. 1_1ю поважність чудово доповнювали витончені великосвітські манери його австрійського сусіда Томаса Клестіля. Ні якесь нейтральне й байдуже обличчя угорця Арпада Гьониа, ні вічно невдоволена міна пріезидента Словенії Мілана Кучана довго не займали увагу Герцога: його погляд спинився на усміхнених по самі вуха обличчях Президентів України та

Польщі. Оие ше друзі - не розлий вода... Шоправда в нього, Герцога, підстав для ревношів немає: хитрий українець, напевно, і його прописав собі в друзяки, у коридорі, ше перед переговорами, схопив під руку і так з ним сфотографувався. Гериог у задумі підніс очі до стелі...

Ну ось, почалося. Не встиг ше Кучма закінчити п'ятихвилинну вступну промову і сповісти про гостре небажання України, у зв'язку з розширенням Євросоюзу, відгороджуватися від цивілізованих країн колючим дротом, як слово узяв його сусід, Президент Республіки Польша.

- Я згідний з паном Кучмою в питанні кордонів, -зберігаючи на устах широку слов'янську посмішку, повідомив Квасневський і, надавши своєму обличчю серйозного та стурбованого вигляду, продовжував:

- Якби котрогось дня виявилося, шо внаслідок входження Польші чи якоїсь іншої країни до Європейської спільноти виникла нова "залізна завіса", то для мене особисто ие був би день поразки...

- Однак, мої шановні промовці, - озвався австрієць Томас Клестіль, - а з ними, я гадаю, і всі колеги, мабуть, погодяться, шо різні ступені економічного розвитку наших країн є причиною того, шо обмеження при перетині кордонів практично неминучі.

На вустах у Клестіля зміїлася уїдливо-вишукана посмішка, а розмірена і невимушена, немов у диригента Віденської опери, жестикуляція, дарма шо не була такою ж експансивною, таки виразно свідчила: попри 81 рік, який проминув від того часу, як його співвітчизники назавжди покинули це місто, він почувається у Львові не гірше, ніж "свій" Кучма. Останнього, шоправда, таке слабо закамуфльоване нахабство анітрохи не знітило.

- Я згідний з паном Клестілем, - відповів він, -Але, панове президенти, необхідно ж усвідомлювати усю різницю між обмеженнями і "залізною завісою", небезпека виникнення якої в найближчому майбутньому реально існує... У зв'язку з иим українська сторона вважає доцільним розробити таку правову базу, яка б допомогла нам зберегти хоча б часткову прозорість кордонів. Я думаю, шо найкрашим вирішенням було б асоційоване членство України в Євросоюзі...

Ач, який шустрий?!! Стривай, чоловіче, не з вашою замордованою клячею та до європейського воза. Не встиг, однак, Герцог як слід відреагувати на поспішність свого українського колеги, як йому на допомогу кинувся його польський друг Александр Квасневський:

- Пан Кучма має рацію, - натхненно вигукнув колишній комсомольський бос1. - Асоційоване членство України в Євросоюзі дало б нам змогу позитивно вирішити питання кордонів. Я зі свого боку маю намір виступити з цією ініціативою у відповідних колах ЄС...

Яке нахабство! В Герцога вже почав уриватися терпець. Годі нам буде за кілька років з цими трьома жебраками7 собі раду дати, так вони ше й тягнуть за собою в Європу усю цю східну орду. Дивись, так і до Росії дійде!

- Я боюсь, шо ініціатива пана Квасневського може не мати належної підтримки в структурах ЄС,

- крижаним тоном почав Гериог, а далі, витримавши невеличку паузу, під час якої він випростався у кріслі, і дивлячись тепер на Квасневського зверху вниз, немов учитель на учня, продовжив, - а, враховуючи теперішній статус Республіки Польша, передчасна спроба ініиіювання подібних проиесів може навіть мати для неї негативні наслідки...