Досить бути провінцією

- Ну, нічого, не переживай, - підбадьорив його Степан. - Тебе довго тримати не будуть. Я розмовляв з капітаном про тебе. Ну заплатиш у крайньому разі штраф. Які проблеми? А от з ним...

Степан кивнув головою у бік Гаубера і на мить замовк, ніби в нього не вистачало слів, шоб висловити все своє незадоволення.

- З ним будуть проблеми. І в нього потім будуть проблеми... Великі проблеми. Давно я вже не бачив капітана таким злючим.

Василеве обличчя спохмурніло. Степанові слова підтверджували найгірші його побоювання. А чого ж він чекав? Правда виглядала в иьому випадку надто вже неправдоподібно. Особистий перекладач глави європейської держави напився в дешевій львівській забігайлівиі та ше й поліз у бійку. Подумки Вася ставив себе на місие то капітана, то сержанта. Дійсно, повірити в таку нісенітниию було б важко. А за відсутності в Гаубера будь-яких документів, ше й з його бездоганною українською - і взагалі неможливо. Та тим краше усвідомив він необхідність негайних дій.

- Стьопо, я маю до тебе просьбу.

- Яку? Та ти не переживай, старий, все буде нормальок.

- Стьопо, - Вася помовчав і, набравшись духу, випалив, - треба, шоб ти якнайскоріше відпустив мене звідси. Я тобі віддячу.

- В тебе шо, не всі дома? - Степан покрутив вказівним пальием правої руки коло скроні. - Ти шо, хочеш під суд попасти за втечу з-під варти, ше й мене за собою потягнути як свого спільника?

- Стьопо, я маю термінову справу. За дві-три години я залагоджу її і повернуся.

-Дурень! За дві-три години тебе і так відпустять.

- Але я вже тоді не встигну... Та ти не бійся, я ж нікому не буду казати, шо ти мені допоміг втекти.

- ідіот! ІЛе і так усім буде ясно! А потім, шо ие в тебе там за такі справи термінові, га?

Яких тільки див не вигадував Вася (а нічого дивнішого за правду він, звісно, вигадати не міг), Степан залишався непохитний, мов скеля.

- Васю, і не думай. Поки з тобою не розбереться капітан, єдине місие, куди ти можеш вийти, - ие туалет. Поняв?

- Поняв... - з удаваною покорою Вася схилив голову, та не минуло й півхвилини, як він поновив своє скавуління: - Стьопо, ну, будь ласка, мені дуже треба... Ну, хочеш, я перед тобою на коліна стану?

-Ні!

Та Вася вже опустився перед ґратами на коліна, скрививши обличчя в страждальнииькій, ніби на іконі, гримасі.

-Дурню, встань! Люди ж дивляться!

- Ну, хочеш, я тобі розкажу про Лондон по-англійськи?

- Ні! Та встань, кажу, ідіот!