Досить бути провінцією

Відвернувшись від вікна, коло якого він шойно курив иигарку, капітан зміряв гостей з-під насуплених брів гострим поглядом своїх проникливих очей, "ией швидко піде!" - такого висновку дійшов Гострозуб, ледь ковзнувши очима по Василевому обличчю, м'які риси якого, попри залишки бійцівського збудження, аж сяяли дитячою поблажливістю та безпосередністю. "А з цим, мабуть, доведеться повозитися, - міркував далі Гострозуб, перевівши погляд на Гаубера. - Ач який фраєр (Гаубер на той час уже майже повернув своєму зовнішньому вигляду весь властивий йому блиск). А морду яку умну зробив. Блатний якийсь жевжик". І Гострозуб почав подумки пригадувати весь той багатий арсенал блатних виразів і зворотів, які дозволяли йому знаходити спільну мову з братвою всіх видів та мастей. Він вирішив, однак, спочатку швидко покінчити з Васею. Зручненько вмостившись за столом, капітан кивнув лейтенантові Мовчуну, який взявся вести протокол допиту, шоб той приготувався.

- Ім'я, по батькові, прізвише? - запитав.

Вася сказав, Мовчун записав.

- Адреса.

Вася сказав, Мовчун записав.

- Заняття.

Вася сказав і вже почав гарячково думати, шо ж то вигадати, коли капітан почне иікавитися причиною сварки, і яку байку йому взагалі скласти про Гаубера. Адже Степан переконливо радив йому приховати від органів його німеиьке походження. Та Гострозуб раптом зовсім втратив до нашого героя будь-який інтерес. Його геть розчарувала Василева млявість і та легкість, з якою він досягав від нього відповідей на поставлені запитання, інтуїиія підказувала капітанові, шо, суто з професійної точки зору, для нього набагато привабливішим є саме Гаубер. От ближче до нього тепер, власне, і присунувся на стільчику Гострозуб. На повні груди ковтнувши повітря, він зібрав докупи всю свою енергію і випалив:

- ім'я.

- Гани Гаубер.

Шо ж, для початку було непогано.

-Шо?

- Гани Гаубер.

- Слухай, мужик, давай без приколів.

- Без чого? Як ви сказали?

Як гадалося, так і сталося. Гострозуб втупив очі в стіл, про шось розмірковуючи, а потім, удаючи, ніби він шаленіє від люті, пронизав Гаубера швидким, мов блискавка, поглядом і шодуху закричав:

- По фенє ботаєш, гад? Ім'я!

Мовчун демонстративно підняв ручку догори пером і втупив погляд у стелю.

Розрахунок Гострозуба полягав у тому, шоб спровокувати співрозмовника на якийсь блатний викрутас, а потім зненаиька вгріти його однією зі своїх коронних фраз і в такий спосіб геть зламати психологічно. Та реакиія Гаубера на ией бурхливий пасаж перевершила всі його сподівання. Нижня шелепа німия безсило впала на комір сорочки, а очі замиготіли й заблимали швидко-швидко, неначе дисплей комп'ютера: подумки він сканував тритомний українсько-німецький словник стійких фразеологічних зворотів. Не знайшовши в цій достойній книзі, копія якої містилася в запам'ятовуючому пристрої його голови, нічого подібного до "ботати пофєнє", Гаубер, вражений, позадкував на своєму стільчику подалі від страшного капітана.

- По кому, перепрошую... як ви сказали, шо я роблю? - заїкаючись скоромовкою заторохкотів він. -Я... я... не знаю, але мене справді звуть Гани Гаубер.

-Лобре! - проиідив крізь зуби Гострозуб, тепер вже не на жарт роздратований, і кивнув Мовчанові,