Досить бути провінцією

-А шо тебе вже відпустили?-ніби не звертаючи уваги на Василеве запитання, пробасив Ворош.

Мов загнаний звір, Вася перелякано роззир-нувся на всі боки.

- Тс! - притиснув він до губ вказівного пальця,

- ідемо!

І Вася потягнув геть збитих з пантелику друзів назад у бар. Там, тільки-но вони вмостились за столиком, Вася зірвав з лиця Вороша сонячні окуляри і мершій натягнув їх собі на носа.

-Мовчи, старий! - безапеляційнимтоном заявив він "чекісту". - Ти шо не розумієш, шо мені треба переховуватися! Уся львівська міліція на ногах. Та шо ви не чули, як гуділи сирени?

У Петрових окулярах Вася виглядав дуже кумедно. В анфас вони ніби додавали йому солідності, в профіль - занадто вузькі, не закривали повністю його очей, а лише впирались під гострим кутом у його шоки. ІЛе у поєднанні із замурзаною фізіономією робило його схожим чи то до сталевара коло доменної печі, чи то, принаймні, до годинникового майстра.

- А ми думали, то проїздив кортеж президентів,

- невинно зауважив у відповідь на останню Василеву тираду Ворош.

- Які там президенти! - зневажливо змахнув рукою Василь. - Відтоді, як мене пов'язали мєнти, про президентів у цьому місті вже й забули... Ви шо мені не вірите?!

- Віримо, віримо, - навперебій заторохтіли Оксана з Ворошем, помітивши, шо через галас та лемент, який зчиняв довкола себе Василь, на них тепер звідусіль вражено поглядають відвідувачі.

- Корочє, все по порядку, - почав Василь, впевнившись у повній готовності співрозмовників вислухати баладу про його героїчні подвиги. -Привезли нас у мєнтуру на допит до капітана... Німець як води в рот набрав. Мовчить, хоч вбий... Капітан, значить до мене: ім'я, адреса, всьо таке. Я йому: а ти па фєнє ботаєш, гад? Він мені: ти як, корочє, з українською міліцією розмовляєш? Я йому: ша, мєнт, де твоя баланда? Ну він, карочє, поняв, шо зі мною шуткі плохі. Каже своїм шістьорам: відведіть його в камеру. А я по дорозі одному під дихало, другому ногою в грудак. Потім вирвав у нього з рук калаша і лімонку. Очерєдью по стєнці...

Без паніки, гади, ие пабєг... Кільие з гранати зубами хап... Всім стоять, падли! А то шас рознесу вас з вашим райвідділом...

Вася так голосно кричав і так широко й експансивно вимахував руками, шо сам незчувся, як опинився в иентрі уваги всього бару. Коли він, шоб трохи перевести дух, роззирнувся довкола, то зауважив, шо на нього звідусіль із иікавістю та острахом дивляться люди, а з-за одного столу піднявся величезний, мов Кінг Конг, бритоголовий чоловік у фірмовому костюмі й краватиі та, перевальием перетнувши залу, підсів до них.

- Ладно, братан, - мовив здоровань, поклавши Василеві на плече широку, мов лопата, долоню. -Харош руками махати. А то шас всі мусара сюди позбігаються. А ми тут з паианами чисто Мішкіне день народження відмічаєм. Ти ж не хочеш паиану таке свято зіпсувати?

Здоровань показав пальием в бік свого столу. Вася несміливо глянув з-під лоба на непрошеного гостя і перевів погляд на квадратову шелепу й зловісний шрам на обличчі винуватия урочистості Мішки. Ні, зіпсувати йому день народження було б напевно останнім Василевим бажанням, до речі, в буквальному змісті сказаного.

- Питання якісь є? - не гаючи часу, підсумував розмову Кінг Конг.

- Ні, нема, - кволим голосом ледь вимовив Вася.

Він увесь аж обм'як і принишк, звузився в плечах

і зменшився в об'ємі. На вустах Оксани й Вороша зазміїлися іронічні посмішки.