Досить бути провінцією

0 ані лиш бачу я вві сні,

1 пестить лізуть АВІ АОЛОНІ Шоки рум'янії твої.

Приспів.

Ой не губи мене, Оксано,

І мої роки МОЛОАІ.

Аавай займемось і застогнем В багатті вічної любві.

Приспів.

ией шедевр, у якому полум'яна пристрасть так гармонійно поєднувалася із дариівчанським патріотизмом (шоправда, звідкіля Василь там узяв степи?), ніде правди діти, таки справив на Степана своє враження.

- Молодеиь! - похвалив він, ледь утримуючись від оплесків, так йому сподобався Василів віршик. -ІЛе ти сам написав?

- Са-а-ам! - гордо ткнув себе в груди пальием Вася. - А ти як думав?

Степан мовчав, схрестивши на грудях руки. Його високе чоло борознили продовгуваті складки. Було видно, шо він шось напружено обмірковує. Звісно, він недаремно заиікавився Василевою творчістю. Річ у тім, шо його остання пасія, дев'ятнадцятирічна Галя, - ие сміхотливе біляве дівча, виявилося набагато міинішим горішком, ніж ие йому, досвідченому кавалерові, на перший погляд здавалося. Усіх тих грошей, які розтринькував на неї Степан у барах та на дискотеках, які витрачав на шоколадки, морозиво та інші презенти, було їй замало. Все їй хотілося чогось надзвичайного і романтичного. Зараз Степан був певен, шо натрапив нарешті на такий жаданий ключ до серия красуні. Звичайно, в неї й брови нечорні, і звуть її не Оксаною. Але ж Вася поет чи непоет?

- А ти ше один такий написати можеш? -запитався зрештою Степан.

- Та хоч сто! - випалив Вася і додав украдливим голосом: - Якшо, звичайно, і ти підеш мені назустріч.

- Ну, добро, - ше з хвилину повагавшись, погодився сержант і, роззирнувшись навсібіч, продовжував: - Я виведу тебе з райвідділу чорним ходом. Чуть шо, всім казатиму, шо тобі закортіло в туалет. Після п'янки з ким не буває. Але якшо ти не повернешся за три години... Або якшо ти мене потім розведеш з віршиком...

Степан вихопив кийка і потряс ним перед самісіньким Василевим носом. Самовільно відпускати з-під варти затриманого, покладаючись виключно на його чесне слово, та ше й чиє - Василеве, - ие був, звичайно, величезний ризик з його боку - навіть безумство. Та дуже вже файна дівка була Галя. А яку владу отримує навесні над людьми Афродіта, читач вже, здається, мав змогу переконатися.

Не втрачав надії на прихильність иієї ж примхливої богині й Вася. Ніде правди діти, не лише про порятунок Гаубера і навіть у першу чергу не про нього думав Вася після того, як сів у першу ліпшу маршрутку, шо неслася в напрямку иентру. Зі зрозумілих причин до участі в иій благородній справі йому хотілося залучити й Оксану. Діючи в такий спосіб, він міг би виправити ту негативну думку, яку, мабуть, здобув в її очах у кав'ярні та вбити одним пострілом одразу двох зайиів. Але в якому новому ракурсі йому, забіяиі та грубіяну, постати тепер перед її ясні очі? Хіба в героїчному? Але як саме ие зробити? І найважливіше: де йому віднайти тепер Оксану? Не в "Галииькій гостині" ж, звідки вона з Ворошем із початком бійки як крізь землю провалилася!

Відповіді на всі иі болючі запитання Вася отримав иілком несподівано, так як усі найважливіші речі в нашому житті трапляються з. нами неждано-негадано. Маршрутка саме минала вулиию Дорошенка, як Василь раптом узрів через вікно Оксану, яка в компанії Вороша виходила з дверей доволі респектабельного бару. Іронія долі: він та його запеклий ворог у боротьбі за серие Оксани опинились за ґратами, а Ворош, якого Василь розглядав лише як слухняне знаряддя задля досягнення мети, розгулює тепер з нею по міських кабаках. Подумки міино вилаявшись, Вася гукнув водієві, шоб той зупинився.

Раптова поява нашого героя з дверей мікроавтобуса, шо, голосно заскавулівши шинами, зупинився у них під носом, справила на Оксану з Ворошем враження грому з ясного неба. Як тільки в "Галицькій гостині" почалася бійка, завбачливий Ворош схопив Оксану за руку і загубився з нею серед натовпу відвідувачів. Звідти вони спостерігали за всією процедурою затримання і решту часу провели, виношуючи плани визволення своїх друзів з иупких лабет львівських правоохоронців. Великого успіху в цьому вони, однак, не досягли і, коли вони виходили з бару, у якому відбувалася основна частина дискусії, в їх серця вже почав закрадатися безнадійний відчай. А тут раптом їм, мов сніг на голову, падає Вася власною персоною...

- Звідки ти тут взявся? - мало не в один голос вигукнули Ворош і Оксана.

- А шо ви тут робите? - заволав їм у тон Вася, на ходу пригадуючи всі ті пригоди, які трапилися з ним у райвідділі, і подумки готуючи їх інтерпретацію в доволі героїчному, як ми далі побачимо, дусі.