Досить бути провінцією

- Так, - підхопив Василь. - Де б ше ви так добре вивчили українську?

- О! - захоплено вигукнув Гаубер, як тільки розмова торкнулася цієї його другої, після жінок, пасії. - За красою ваша мова анітрохи не поступається вашим жінкам. Але я був лише в Києві. А про Львів лише читав.

- А шо ж у Києві дівчата гірші, ніж у Львові? -задала цілком природне запитання Оксана.

- Не знаю, як там до дівчат, але Київ ненайкраше місто, шоб вивчити українську, - похмуро зауважив Вася.

- Я знаю про шо ви, - співчутливо відповів Гаубер. - Скажу вам відверто: ие одна з речей, які мене найбільше вразили в вашій країні. Стільки людей вміють розмовляти лише російською! А українська ж і гармонійніша, і гнучкіша за російську...

- Це спірне питання, - Вася тепер сів на свого улюбленого коника, шо змусило його тимчасово забути про геніальний амурний план. - Кожна мова по-своєму і гармонійна, і гнучка. Але досить того, шо в Україні українська набагато українськіша за російську.

- Ви знаєте, - схиливши голову в задумі, мовив Гаубер, - дивно, але ие прикре становите української мови мені свого часу дуже допомогло її вивчити.

- Тобто, як ие? - не зрозуміла Оксана.

- У Києві я, коли ходив вулииями міста, по базарах, всюди намагався розмовляти з людьми українською. Але мені всі відповідали тільки російською. Мене ие так обурювало і дратувало, я почував таку відразу, такий протест, шо потім замикався в своїй кімнаті та декламував поезію Шевченка, Франка, Лесі Українки... І, можливо, саме тому так добре відчув українську та оволодів нею...

Оксана глянула на Гаубера очима, в яких захоплення якось дивно поєднувалося з іронією, і сказала:

- Ви, напевне, найбільший українець з усіх німиів.

- Напевне, - розсміявся їй в тон Гаубер.

- Принаймні, набагато більший, ніж більшість самих українців, - Вася не приховував, як глибоко був зворушений ставленням Гаубера до їх Вітчизни, шо змусило його на якусь мить забути про свої ревноші. - Ось вам моя рука... Ви знаєте, а я теж вивчив німеиьку, розгулюючи з диктофоном навколо столу в своїй кімнаті...

Оксана перестрибувала поглядом з одного суперника на іншого і не могла, здається, вирішити, хто з иих двох був більшим диваком і оригіналом. а Усіма забутий Ворош тим часом лише Ічі втомлено глипав очима, поглядаючи то ійяМ» на стелю, то вниз, у філіжанку, милу-ІШ Ш ючись темно-каштановою

ЯШщШ л гушею, шо залишилася на

ШШкЖ» ^ дні після допитої кави.

- Але як ви, - запитав раптом Вася, - у такому молодому віиі потрапили А0 канцелярії німецького

Президента? Адже вам, напевно, нема ше й тридцяти.

- Так нема, ви маєте раиію... ие особлива історія, - допивши холодну вже каву, Гаубер витримав невеличку паузу і продовжував: - Коли вивчав германістику в Мюнхені, я дуже иікавився поезією і прозою різних авторів, німеиьких й іноземних... До того ж мене завжди вабила до себе Східна Європа з її культурним і мовним розмаїттям. Якось я прочитав поему Байрона про Мазепу. І ви знаєте, мене так вразила ия особистість і взагалі ия країна...

Гаубер раптом замовк, ніби йому забракло слів передати всі свої відчуття.