Досить бути провінцією

- Не знаю, чи вам не буде важко...

- Важко - ие поняття відносне, - тихо засміявся Гаубер, викликавши у відповідь кокетливу усмішку на обличчі Оксани. - Залежить від того, хто просить і як...

- Не знаю, - повторила Оксана, трохи почервонівши і знову потупивши погляд, - мова йде про встановлення довготривалих стосунків.

- Та-а-ак, - багатозначно і трохи спантеличено розтягнув слово Гаубер.

Які нешадні й разючі стріли твої, о Купідоне! Васю, шойно він зачув про "довготривалі стосунки", охопив напад страшної люті. Та, як, мабуть, вже встиг зауважити читач, у стосунках із представницями прекрасної статі наш герой не відзначався особливою розв'язаністю. Отож, відкрито ставати на гериь з чемним і досвідченим Гаубером у боротьбі за серие нашої красуні він, у якій би то не було формі, не наважувався. Натомість небезпечного суперника Вася вирішив позбутися руками Вороша. Тим більше, шо власне Оксаною (так вважав наш герой) він його сюди і заманив. Таким чином, Вася на разі взяв на себе роль звідника, подумки заприсягшись, шо місія закоханого буде наступною.

- Пєтя, ну шо ти, давай, - поблажливо поплескавши Вороша долонею по спині, стиха мовив Вася.

- Я тебе з такою дєвкою познайомив. Дивися, як фріи замалажує...

Не те, шоб Вороша зовсім байдужим залишили чари Оксани. Та йому все ж набагато більше залежало на виконанні поставленого перед собою завдання. Так, звичайно, йому ше треба було одночасно турбуватися про те, як захистити себе від підозр Васі. Але шо міг він, вихований на "Короткому курсі історії ВКП(б)", протиставити ерудиції та гарним манерам Гаубера. Не полізе ж він з ним у бійку через дівчину, яку вони обидва знають не більше десяти хвилин. І_іе б навпаки викликало лише зайві підозри. Отож, Ворош лише заспокійливо звів догори праву долоню:

- Зараз, зачекай. Прийдемо в кафе. Там побачимо.

Васю така відповідь аж ніяк не задовольняла. Усередині в нього все аж кипіло, мов у казані. Та Гаубер із Оксаною були занадто захоплені розмовою, шоб зауважити зловісні тіні, які блукали його обличчям.

- Шо ви маєте на увазі? - запитав урешті Гаубер Оксану після хвилинної мовчанки.

- Розумієте, - враз піднесла голову Оксана. - Я зараз пишу дипломну роботу. її тема це... в двох словах, це ваш Отто Бісмарк. До того ж після захисту я збираюся поступати в аспірантуру. Мене взагалі цікавить, яке місце відводив Бісмарк у своїх планах Україні. Адже ця тема в українській та й німецькій історіографії досліджена мало...

Оксана замовкла, шоб перевести подих.

- Так і... - очікувально розтягнув Гаубер. Йому стало так цікаво, шо він навіть забув про всі свої "будь ласка" і "до побачення", якими, зазвичай, пересипав свої розмови з дамами.

-1... зрозуміло, шо мені потрібно... і буде надалі потрібно опрацьовувати масу архівного матеріалу. І лише дуже небагато з того, шо мені треба, я можу знайти в Україні. Тому я хотіла б знайти собі в Вашій країні партнера, бажано теж історика, який якось міг би передавати те, шо мене цікавить. Звісно, я би йому теж якось віддячила. І в наших архівах є багато цікавого. Зрештою, і його могла б зацікавити ця тема.

- Перепрошую, але до чого ж тут я? - здивувався Гаубер. - Я ж не історик.

- Але, може, у вас у Німеччині є якісь знайомі, які могли б зацікавитися?

- Ага, розумію... Але чому б вам просто не розмістити свою рекламу в інтернеті, - запропонував Гаубер.

- Ви знаєте, я про ие навіть не думала, - знизила плечима Оксана. - В нас інтернет ше не такий популярний...

- Але, - враз очі Гаубера блиснули, ніби йому шойно спала на думку якась ідея. - Мабуть, ви маєте раиію. Так справді буде природніше чи, скажімо, краше, традиційніше. У мене в Мюнхені, в моїй аіта таїег є знайомий професор-ісгорик, доктор наук. Дасте мені свою адресу і телефон. А я відразу ж до нього звернувся, як тільки опинюся в Баварії. Ііе буде десь місяиів за три. Згодні чекати?