Досить бути провінцією

Отож, якшо Гаубер вирішив, шо зустріч із Ворошем була останньою з Василевого арсеналу несподіванок, які той заготував йому на сьогодні, то він глибоко помилився. Навіть чарівна студентка історичного факультету ЛДУ23 була для Гаубера сьогодні, забігаючи наперед, лише другим сюрпризом. Зазначу, до речі, шо, однак, єдиним приємним. Та скажу Вам чесно: ией сюрприз був себе вартий!

Оксана відразу причарувала зір Гаубера такою екзотичною для германського ока українською красою. Шо ж до його серия, гм... Якшо підступний Купідон ше й не зробив свого фатального пострілу, то, принаймні, лука натягнув і як слід прииілився, ие вже точно! Та, мабуть, иієї львівської весни маленький пустун аж надто захопився і тепер однієї лише мішені йому було замало. У всякому разі, такого висновку міг би дійти уважний спостерігач, придивившись до обличчя Васі, коли він відповідав на привітання Оксани. Від внутрішнього хвилювання, шо охопило нашого героя, воно все аж зашарілося, а його очі скромно опустилися додолу. Навіть безстрасний лик Вороша зараз видав "на гора" шось подібне на вираз захоплення. Та заповіді залізного Фелікса24 були вічно живі у пам'яті нашого "чекіста". Він, отже, пообіияв собі за жодних обставин не втрачати своєї холодної голови, а гаряче серце, задля успіху справи, вирішив лише вдавати25.

Після того, як Вася, знову червоніючи і заїкаючись, представив Оксані своїх співрозмовників (яких, однак, з причин читачеві вже відомих, у той момент із самим словом "розмова" асоціювати можна було лише доволі умовно), він собою врешті-решт трохи опанував:

- Ми ше, карочє, не вирішили куди підем, -пробелькотів Вася, повільно, ніби шось шукаючи, роззираючись довкола.

Дивно, але широке застосування сленгу та вуличного жаргону в мовленні та демонстративна розв'язаність у поведінці були тими засобами, за допомогою яких нашому герою найкраше вдалося перемогти свою природну сором'язливість.

- То, може, порадимося з цього приводу з Оксаною? - запропонував Гаубер, мало не з'їдаючи красуню захопленим поглядом своїх очей. - Якшо вона й тут виявить такий самий добрий смак, який виказує, підбираючи одяг, то незабутні враження нам гарантовано.

Оксана освітила німця своєю вдячною посмішкою.

- Не знаю, - знизила вона плечима. - Я думала, ви вже самі про все домовилися. Але якшо так, то тут неподалік є одна непогана кав'ярня... можна сказати, типова львівська кав'ярня. Якшо...

Оксана замовкла, зосередивши запитальний погляд на обличчі Гаубера.

- Гаубер, Ганс Гаубер, - миттю відреагував той.

- О так, перепрошую, якшо пан Гаубер цікавиться старовиною, то крашого місця не знайти.

- О так, цікавлюсь, - із готовністю вигукнув той.

- Ііікавлюсь і беззастережно покладаюсь на ваш вибір. Якшо, звичайно, наші спільні друзі не заперечують.

"Спільні друзі" лише похитали головами: ні, заперечувати вони наміру не мали. Вірного стража порядку Вороша навряд чи можна було вважати одним із поиіновувачів історичної спадщини міста Лева. Шо ж до Василя, то він взагалі при підборі місия для проведення банкетних заходів (у які неминуче перетворювалися будь-які події із його участю) особливою прискіпливістю не виділявся.

- Тим більше, шо ви за фахом історик, - вів далі Гаубер. - Тож знаєтеся на старовині.

- О, я тільки-но збираюся стати істориком... -знітилася Оксана і незадоволено зиркнула на Васю: від кого ж, як не від нього, дізнався німець про її майбутню професію. А вона у своїй, як їй здавалося, дуже делікатній справі була б не проти уникнути зайвої реклами. Наївна! Просто вона ше як слід не знала нашого Василя.

Уся четвірка, - Оксана з Гаубером попереду і Ворош із Васею трохи позаду, - не гаючи часу рушила до кав'ярні. Наша прекрасна героїня ледь нервувала. Адже Вася не вмовчав, напевне, і про мету її знайомства. А їй хотілося обговорити із німием ие важливе питання, коли вони вже хоч трохи познайомляться. Подальші слова Гаубера лише підтвердили її побоювання:

- Наш друг Василь, - почав німецький кавалер, ввічливо озирнувшись на наших німих українських баранів, які слухняно пленталися позаду, - наш друг Василь розповідав мені, шо ви маєте для мене якусь пропозицію.

- Взагалі, так, - обережно і з нехіттю відповіла Оксана, опустивши очі.

- Ну кажіть, не встилайтеся.