Досить бути провінцією

- Який ше уповноважений? - запитав він і, перевівши погляд на Васю, дав урешті спокій нешасному асфальту в себе під ногами, шо вже ледь не тріскав під важким позирком його проникливих очей.

Надія знову воскресла у Василевому голосі:

- Ну, такий, чорненький такий, інтелігентний, в окулярах... Все за ним бігає як пес...

Оцього вже Вася аж ніяк не сподівався: глянувши випадково на обличчя співрозмовника, він побачив, як воно побіліло, немов полотно. Ворош, однак, умить опанував собою:

- Так це ніякий його не уповноважений, ие -перекладач.

Тепер Вася ледь не плакав з розпачу. Мало того, шо Ворош анітрішечки не заздрив йому з приводу його розмови з Президентом Німеччини, так він тепер ше знає, шо Герцог не вшановував його жодним надзвичайним уповноваженим і йому доведеться спілкуватися із звичайнісіньким перекладачем. Все ие, звичайно, тягнуло за собою дуже важкі наслідки, а - саме нечуване падіння Васи-левого авторитету, як в очах Вороша, так і у власних.

- А ти як знаєш? - насилу видушив із себе Вася.

- Зна-аю... - багатозначно розтягнув відповідь Ворош.

Тут він знову заглибився у свої* думки. А поміркувати йому таки було про шо. Адже решту тієї пам'ятної ночі він так і не зімкнув повік. Лише перевертався в задумі з боку на бік. Причиною його танталових мук була все таж капосна пляшка "Саміту", подарована йому шедрою рукою Гаубера. Адже читач пам'ятає, шо першою думкою Вороша після того, як за Герцогом і його невеличким почтом закрились двері ліфта, була побігти до Кучми і повідомити його про нічну ініціативу німецького Президента. Власне, ие він і зробив, отримавши від Кучми у винагороду відгул. Та от про "Саміт" він українському Президентові нічого не казав: не так то воно й легко для української душі розлучитись із півлітровим сорокаградусним трофеєм! Лише прийшовши пізно вночі додому, Ворош зметикував, шо, якшо Гаубер, довідавшись в якийсь спосіб про його подвиг, пожаліється на нього керівництву, то великих неприємностей, пов'язаних із хабарництвом, йому, Ворошові, не уникнути. Довго ше інстинкт самозбереження змагався у його душі із небажанням розставатися зі шасливим подарунком долі. Та єдиний рятунок для нього, як тоді йому здалося, полягав у тому, шоб, випередивши підступного спокусника Гаубера, віддати пляшку свому шефові. Звісно, за це його по голівці не погладять та, принаймні, у хабарництві його вже не звинуватять.

Тож здогад Василя про вміст непоказного мішечка в правій руці Вороша, як бачимо, виявився цілком вірним. Коли Ворош побачив Васю, він власне думав, шо сказати лисуватому дратівливому майорові, якому він збирався віддати пляшку на зберігання. У якій саме бездонній "камері зберігання" рано чи пізно опиниться пляшка, Ворош не мав жодного сумніву. Та це питання хвилювало його набагато менше.

Розмова із Василем перевернула всі плани лейтенанта з ніг на голову. Навішо, міркував тепер він, плести язиком усілякі нісенітниці, червоніючи від сорому перед холериком-шефом? Чи не краше буде просто повернути пляшку законному господареві і купити в такий спосіб його мовчанку? Так, до того ж йому вдасться зберегти хоча б позірну порядність у своїх вчинках: він, мовляв, не зміг забезпечити конфіденційності їх нічної мандрівки, то він тепер поверне і винагороду. Саме так Ворош і вирішив діяти. Але як, - сушив він собі голову, -під яким приводом нав'язатися до Васі у супутники. Та ше й так, шоб у нього, бува, не виникли якісь підозри, наслідки яких у даній ситуації могли бути трагічними. Адже схильність, яку Вася мав до спиртних напоїв, була серед його знайомих загальновідомою. Ач як позирає скоса на мішечок: напевне вже шось занюхав.

Василь тим часом зібрався з думками і поновив розмову:

- Ну от, той чувак подзвонив мені сьогодні в четвертій годині ночі, сказав, шо він раніше не може, і ми з ним добазарилися стрєлканутися...

- І шо ви будете робити? - невинно поцікавився Ворош.

- Ну, як шо? Посидимо, каву поп'єм, про політику поговоримо... Слухай, - загорівся раптом Вася, - нам така клава19 на хвіст впала...

Кілька наступних речень нашого героя автор змушений пропустити, шоб не образити естетичні почуття своїх шановних читачок вуличними вульгаризмами, якими зараз послуговувався Вася, шоб описати вроду і принади своєї нової знайомої.

- Хочеш познайомлю? - запитав,зрештою він, завершивши свій барвистий, хоч і не надто літературний звіт. - Йдем зі мною... Почекає твоя робота... Той чувак, німець, теж такий прикольний20.

"Чувак" Вороша особливо не цікавив. Серед усіх своїх знайомих він мав репутацію стійкого гете-росексуала і змінювати цей імідж жодної необхідності, пов'язаної із виконанням своїх професійних обов'язків, в нього досі не виникало. Інша справа -дівчина. Можна ж піти із Васею, буцімто, шоб познайомитися із дівчиною! Слушна ідея! Відмазка цілком природня. Треба, однак, як слід замаскуватися.

-То ти кажеш кльова21? - Ворош просто зі шкіри ліз, намагаючись надати своєму обличчю виразу непідробної зацікавленості.

- Та я тобі базарю22, - подумки приготувавшись до повторного опису Оксани Прекрасної, Вася недовірливо зиркнув на Вороша: шось раніше не зауважував він за ним схильності до масних розмов.