Досить бути провінцією

- Шевченку з тою фігньою у вусі...

У Вороша аж від серця відлягло.

- А, було діло, - відповів він протяжно, полегшено зітхнувши.

- А шо в тебе сьогодні вихідний? Президенти ж вчора ніби ше не поїхали...

’Стрєлка (жаргон.) - ділова зустріч, на якій дві конфліктуючі сторони, як правило, вирішують якісь спірні питання.

- Та так, відгул...

- Л куди ж ти так йдеш?

- Та треба, по роботі... - обличчя Вороша зморщилося. Було видно, шо йому не дуже кортіло продовжувати розмову в тому ж напрямі.

Василеві очі ковзнули цивільним камуфляжем Вороша. Попелясто-сіра сорочка та вицвілі від часу зелені джинси були ніби навмисне підібрані, шоб затушувати вогнистий колір його волосся і зробити лейтенанта иього травневого дня непомітним як у місті, в натовпі, так і на відкритій лісовій місцевості. Особливу увагу Василя привернув світло-сірий мішечок Вороша, із підозрілим заокругленням із самого низу. Йому здалося, шо він якимось шостим чуттям вже чує звідти дзвін келихів та такий милий кожному слов'янському серию плескіт. А на таких справах наш герой знався ой як добре!

- Ну-ну, - тільки й відповів Ворошові протягло Вася. Попри всю цікавість до таємничого мішечка, пхати носа в справи держслужбовців він не мав жодного бажання.

З'ясувавши, шо їм до центру по дорозі, Вася з Ворошем вирішили подолати цю відстань разом. Для такого рішення кожний з них мав свої мотиви. Василеві страшенно кортіло розповісти першому ж зустрічному про те, шо він учора балакав із самим Президентом Німеччини. Єдине, шо його досі стримувало, це побоювання видатися надмір хвальковитим. Що стосується Вороша, то інтуїція підказувала йому, шо він може вивідати від Васі якусь інформацію, для нього, в особистому плані, дуже корисну. Як ми згодом побачимо, і одному, і другому судилося того дня здійснити всі свої наміри. Спочатку - як цього і слід було чекати - Василеві. І Ворош сам надав йому для цього нагоду. Вони, власне, йшли через парк асфальтованою доріжкою, коли Петро, просто задля підтримки розмови, поцікавився:

- А шо ти там робив?

- Де там? - Вася, який обожнював сенсаиію, немов істинний гурман - гастрономічне мистеитво, спробував максимально розтягти задоволення, яке він розраховував отримати від її оприлюднення.

- Ну, на саміті, - уточнив Ворош.

- А так... треба було з Президентом Німеччини поговорити... - недбало кинув Вася, так, ніби він шодня мав із Гериогом телефонні розмови, а вчора, користуючись нагодою, домовився ше й про особисту зустріч...

Та якшо Вася сподівався до глибини душі вразити Вороша иим повідомленням, то він серйозно прорахувався. Через обставини, пов'язані із виконанням своїх професійних обов'язків, Ворош взагалі дивувався лише в найекстремальніших випадках. А Василева сенсаиія на такий аж ніяк не скидалась. Тож він, лише з-під лоба зиркнувши на Васю, із діловито-байдужою міною на обличчі запитався йому в тон:

-1 як?

- Та нічого, - Вася був украй розчарований. Враження було таке, ніби він поділився новиною всіх часів і народів із придорожнім стовпом.

- Поговорили собі з ним по душах, - вже й зовсім безнадійним голосом вів далі Вася. - Та він мені навіть свого уповноваженого виділив. Оие я з ним і маю сьогодні стрєлку...

З обличчя Василя вже зникли останні ознаки ентузіазму. Звісна річ, якшо на Вороша не справив жодного враження сам Президент Німеччини, то де вже там його перекладачеві (даруйте, - уповноваженому). Та Ворош раптом виявив шось подібне на легке зацікавлення: