Досить бути провінцією

- Мені одразу ж доповіли про вашу ініціативу. Тривогу забив цей... черговий на вашому поверсі. У винагороду за таку ревність я відпустив його зі служби.

- Але ж... - не зміг стриматись Гаубер та, зловивши багатозначний погляд свого шефа, миттю замовк.

- Ви шось хотіли сказати, шановний? - Кучма випростався в кріслі і зверху вниз подивився на перекладача.

- Ні, ні, пане Президенте, - заперечно замахав той руками. - ІЛе в мене так, вихопилося... Вибачте мені, будь ласка. Продовжуйте.

Кучма знизав плечима:

- Мені довелося підняти на ноги всю охорону. Я б ніколи собі не простив, якби у вас, у центрі нашого Львова, хоча б волосина з голови впала. Водночас,

- люб'язно посміхнувся український Президент, -мені не хотілося зіпсувати вам прогулянку.

- Але ж, пане Президенте... - все ше не міг оговтатися від здивування Герцог. - Нам ніхто не чинив жодних перепон...Здавалось, ніхто не знав...

Кучма на ие лише посміхнувся:

- Запевняю вас, пане Президенте, шо вам тільки тому їх і не чинили, шо всі дуже добре все знали.

По обличчю Гериога пробігла легка тінь. Та він усе-таки висловив подяку українському Президентові за його турботу та увагу і пообіияв при нагоді віддячити йому тим самим у старій чи новій старій німецькій столиці1. Кучма вдячно посміхнувся у відповідь, і за столом запанувала напружена й нервова мовчанка. Її знову порушив український Президент, коли, відпивши ше один ковток веселого апельсинового соку, впритул підійшов до мети своєї розмови:

- Мені було б дуже шкода, пане Президенте, якби кордон, який ви вчора перетнули, знову став для наших народів символом розбрату та ворожнечі, адже таке вже траплялося в історії...

-Так, пане Президенте, - повільно, поставивши склянку на стіл, Герцог із сумом подивився на Кучму.

- Остання війна принесла багато горя нашим народам...

Трохи повагавшись, підбираючи відповідні слова, Герцог обережним тоном продовжував:

'У старій чи новій старій німеиькій столиці-у 1999 ропі офіційну столицю ФРН було перенесено з Бона до Берліна - традиційної столиці Німеччини.

- В останній війні загинув ваш батько...

- Так, - Кучма опустив очі. На ию болючу тему йому говорити, вочевидь, не хотілося. - Але річ не в мені. Мільйони наших людей втратили своїх близьких на ній війні. Ми, отже, повинні робити належні висновки з нашої спільної історії.

- Але ж, - повільно промовив Гериог, - ми повинні насамперед дивитися у майбутнє.

- Так, - завзято підхопив його український колега. - і мені дуже шкода, шо иього не розуміють деякі політики і навіть дехто з учасників сьогоднішньої зустрічі.