Досить бути провінцією

Невдовзі вони знову опинилися коло пам'ятника Великому Каменяреві, неподалік якого гримів якимось минулорічним російським шлягером зелений намет. ІЛе була одна з тих чисельних точок просто неба, до яких, мов мухи до меду, злітається звідусіль у період весняно-літнього відпочинку невгамовна львівська молодь. Чи то сезон її масового вильоту ше не настав, чи то година була вже надто пізня, та фігурні дерев'яні столики довкола намету були пусті.

- Не хочете спробувати львівського пива, пане Президенте? - спитав раптом Гаубер, зупинившись й позираючи в бік намету.

- Чому б і ні, - посміхнувся Гериог. - Гуляти так гуляти!

- Ого! - розсміявся Гаубер. - Ви, я бачу, швидко засвоюєте українські звичаї!

- Швидше, намагаюсь не забувати німецькі, -сухо відповів Гериог. - Ви, мабуть, забули, Гаубере, шо кров справжнього німця наполовину складається з пива.

- До речі, пане Президенте, - Гаубер підняв вверх вказівного пальця правої руки. - Можливо ви здивуєтеся, але Львів ше з часів Середньовіччя зберіг за собою славу одного з центрів європейського пивоваріння.

-У цій країні я вже, здається, нічому не дивуюсь,

- втомлено зітхнув Герцог, важко плюхнувшись на стилізовану під старовину дерев'яну лавку.

Гаубер знову дзвінко розсміявся на жарт свого шефа і вирушив до намету за пивом. Та, коли він повернувся в компанію Президента і два півлітрові кухлі з глухим стуком опустились на лаковану поверхню дубового столу, обличчя його посерйознішало:

-А я, знаєте, навпаки, пане Президенте, ніколи не перестаю їй дивуватись.

Гериог ніби пропустив слова перекладача повз вуха. Піднявши кухоль правою рукою до рівня очей, а лівою знявши окуляри, він тепер захоплено розглядав звабливий брунатний напій проти світла однієї-однісінької лампи, шо освітлювала барну стойку. Яскраво-жовтий стовп, шо, немов соние, сяяв у иентрі кухля, веселкою розпливався попід краями, запалюючи пустотливим вогнем веселі бульбашки, шо поналипали на стінки кухля. Здавалося, то не пиво, а славетний балтійський бурштин озивався з глибини прадавніх морів ледь чутним шепотом густої білої піни. Удосталь намилувавшись цією красою, Гериог повільно підніс кухоль до вуст й урочисто, немов виконуючи якийсь релігійний обряд, відпив перший ковток та задоволено гмикнув:

- Добре пиво! - покрутивши кухоль у руиі і затримавши здивований погляд на етикетиі (він таки трохи знався на кирилииі), Гериог краєчком ока зиркнув на свого перекладача. - То ви кажете, яке ие пиво, Гаубере?

- Власне кажучи, ие пиво - київське, "Оболонь", одне з найкраших у иій країні, - квапливо заходився пояснювати той і, зробивши паузу й собі відпивши кілька ковточків з кухля, вів далі. - У будь-якому випадку, пане Президенте, ие пиво - українське.

- Ви маєте раиію, Гаубере, - погодився із ним Гериог. - У будь-якому разі воно українське. І якшо ви хоча б наполовину такий його шанувальник, як України у иілому, то принаймні в иьому я вас розумію.

- Ви б зрозуміли мене і в усьому іншому, пане Президенте, - гаряче відказав Гаубер, голосно гримнувши напівнедопитим кухлем по столі, - якби ви побачили її зелені ліси, безкраї поля, широкі луги, якби почитали її історію... Не дивовижна й унікальна історія... Вона варта великого співчуття, якби не була варта ше більшого захоплення.

- Ви говорите, як поет, - скептично посміхнувся Герцог.

- Кожен, хто бажає вивчити українську, повинен спочатку стати поетом, - знайшовся Гаубер.

- Але ви сьогодні розповіли мені про Україну такі неприємні речі, - проковтнувши ше одну порцію пива, протягнув Герцог. - У мене навіть склалося враження, шо ви її й самі недолюблюєте.

- Я не люблю її з великої любові, скажімо це краше так, - відказав Гаубер і зменшив вміст свого кухля ше на три нервові ковтки.

- Ви знову когось цитуєте?