Досить бути провінцією

-Так, його, - поставивши кухоль на стіл, Гаубер показав рукою в бік пам'ятника Каменяреві, і його очі знову запалали вогнем: - Україна-безприкладні особистості світової літератури та мистецтва, як він, Іван Франко, його знають в усьому світі... І_1е величні архітектурні пам'ятники, це, зрештою, п'ятидесяти-мільйонна нація. Об'єднана Європа ніколи не відбудеться без України!

-То ви теж записались до Євроклубу того юнака, з яким ми розмовляли сьогодні вдень? - посміхнувся Герцог.

- Ііей клуб набагато більший, ніж ви собі уявляєте, - відказав Гаубер, украй роздратований іронічним тоном свого шефа. - Зрештою, пане Президенте, і ми б могли від українців дечому навчитися.

- Чому? - брови Герцога глузливо піднялися вверх. - Красти і давати хабарі?

- Навіть Сполучені Штати тривалий час, опісля досягнення незалежності, вважалися гаваннк? злочинності та корупції.

- Ну, гаразд, Гаубере, - примирливо відповів Герцог. - Відкинемо проблему корупції, на яку не перестають нарікати тисячі наших бізнесменів, які бажали б вести тут справи. Але ж в Україні немає жодних демократичних і державотворчих традицій. Ви, я гадаю, не заперечуватимете проти недоцільності прийняття до Євросоюзу недемократичної недодержави?

- Така думка теж не зовсім відповідає дійсності,

- відповів Гаубер, - державотворча ідеологія і демократія мають в Україні глибоке історичне коріння. Але потрібен час, шоб виховати в їх дусі еліту та довести їх до широкого загалу.

- Ви ше дуже молоді, Гаубере, - відвівши свої очі від кухля, Герцог посміхнувся поблажливою посмішкою старості, шо насолоджується ностальгічними спогадами, зазираючи у повні енергії та ентузіазму молоді очі. - І навіть не усвідомлюєте, яких і скільки зрушень треба здійснити українцям, шоб перед ними хоча б замайоріло членство в Євросоюзі. Та й узагалі, ви впевнені, шо воно їм самим потрібно? Ви ж самі чули сьогодні під час переговорів, українці в усьому озираються на Москву!

- Ах! Пане Президенте! - гірко зітхнув Гаубер. -То скоріше ваші колеги - політики на Єлисейських полях15 та Даунінг-стріт16 занадто часто мають на увазі

Росію, коли йдеться про Україну. Може, то саме нам, європейцям, слід підказати українцям, шо їх дійсно чекають в Європі?

- А може, навпаки, Гаубере? - менторським тоном запитав Гериог. - Може, ие саме останнім слід спочатку визначитися, чи вони дійсно туди хочуть?

- Важко сказати, - зітхнув, знизавши плечима, втомлений вже суперечкою Гаубер.

Допивши своє пиво, він глянув на годинник і Підвівся:

- Ой ле-ле! Нам уже треба йти, пане Президенте. Адже, запевняю вас, усі українські принади ше заберуть у нас більше часу, ніж кухоль доброго українського пива!

- Еге ж! Як ми з вами засиділися, - відказав Герцог, і собі підводячись і поглядаючи на годинника. - Оегп СІйскІісЬеп 5сЬІа§1 кеіпе Зіипсіе!1

Забувши про свою суперечку, Гериог і Гаубер у супроводі здоровил-охорониів весело підіймалися все тією ж доріжкою, прямуючи до готелю "Дністер", від високої політики перейшовши до тривіального обговорювання страв і наїдків, якими їх вчора частували в респектабельній господі. Тут раптом Гаубер ляснув себе долонею по лобі.

- Пане Президенте! Я зовсім забув вас попросити про одну послугу!

- Яку, Гаубере!

- Відпустіть мене завтра до обіду!