TextBook усе це – моя хвала.
Живий, я живі…
– …а далі?! – нетерпляче запитав Кос.
– Кінцівку втрачено, – закінчила старенька, розплющуючи очі.
Печальні-печальні.
– Втрачено, кажете? – хитро усміхнувся Чен-Я. – Погано шукали, певно!
– Добре шукали! – відрізала Матінка Ци. – Куди вже краще… Друдл, щоправда, писав років зо два тому про якогось кабірського коваля, тільки до чого тут коваль?!.
– А в старих скринях дивилися? – співчутливо поцікавився Чен-Я.
Бабця, схоже, вирішила, що з неї знущаються.
– Не дивилися, виходить, – підсумував Чен-Я. – Що ж… даремно. Косе, збігай у кімнату, принеси Кобланову спадщину… та все не тягни, лише панцир!
Кос вислизнув із трапезної й незабаром повернувся з панциром. Ан-Танья став перед Матінкою Ци, вона з подивом глянула на Коса, на Чена, на панцир… і раптом зіщулилася й перегнулася вперед, удивляючись у бейт, викарбуваний на зерцалі.
– Ви, Вищий Чене, неодмінно будете правителем, – після довгого мовчання мовила вона.
– Ви впевнені?
– Так. Це воістину царський подарунок.
І прочитала упівголоса, немов пробуючи на смак кожен звук:
Живий, я калічу живі тіла; сталевий,
ти трощиш метал —
А отже, супроти своєї рідні кожен із нас повстав!..
Ми мовчали.
– А… переписати можна? – запитала Матінка Ци з невластивою для неї боязкістю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шлях Меча» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга II Мейлань“ на сторінці 60. Приємного читання.