Розділ «Книга II Мейлань»

Мейлань

Частина IV

Людина і її меч

Подібне сяйво мого клинка до сяйва моєї душі:

тіха сміливця, він у бою незмінно знаходить ціль

Яскравий, немов у буяння вогню влилися різкі струмки,

І як талісманів предвічна різьба, прожилки в нього тонкі.

Якщо ж розпізнати колір його запрагнеш усе-таки —

Порсне у вічі, немов на сміх, лише перелив дзвінкий.

Який він ґраційний – довгий, тонкий, він – гордість моїх очей.

Веселкою світиться він, блищить і міниться, мов тече.

Живий, я калічу живі тіла; сталевий, ти трощиш метал —

А отже, супроти своєї рідні кожен із нас повстав!..

Абу-т-Таїб аль-Мутанаббі

Розділ 10

1

…Сонце неквапно виповзало зі світанкового серпанку, забарвлюючи в ніжно-рожеві тони далекі смужки хмар на сході, і неголосно шелестіло візерунчасте листя придорожніх тутовиків, уплітаючи у свій шум жебоніння метушливого струмка. Ранок, наче завіса в балагані майданних лицедіїв-мутрибів, розпочинався скрізь, від спекотної Харзи до відрогів Сафед-Кух, і світ готувався народитися заново.

Починався день. Новий день.

І вже процокали по дерев’яному містку з хистким поруччям копита коня…