Розділ «LAUDATIO. PARS III»

— Припиняю. Тільки можна я не поїду сьогодні до «голуб’ятні»? — стиха попросив він.

— А хто ж тоді поїде? — насупився Фелікс. — Майте совість! Бідоласі Ювену треба хоч би іноді відпочивати!

— Давайте я, — зненацька зголосився Лука.

Всі троє обернулися до нього.

— «Голуб’ятня» — це ж те місце, де ви тримаєте moribundi, доки вони остаточно не згинуть?

Мора примружилась.

— Припустімо. А навіщо тобі туди?

Лука незатишно повів плечима.

— Я так розумію, що мій батько помер саме там? Я хотів би пересвідчитись… е-е… дізнатися, на що воно схоже. Ну і до того ж, повинен же я приносити користь вашій установі, хіба ні?

Мора підійшла ближче і присіла коло Луччиного столу.

— Я не впевнена, що ти вже готовий до цього, — серйозно мовила вона.

— Ну знаєте, — обурився хлопець. — Як споглядати inferi, що згорає на місці, так я, значить, готовий!

— Так не повинно було статися, — відвівши погляд, повідомив Фелікс.

— Та ну! — не повірив Лука. — А нащо ж тоді було кликати вашу «важку артилерію»?

Колеги перезирнулись.

— А по-моєму, він наривається, — невідь-чого розвеселився Мар’ян.

Фелікс та Мора не могли не погодитись. Лука таки сам напрошувався на негаразди, а коли так, то чому б і не піти людині назустріч?

Зрештою проквестор дав дозвіл, і відчутно звеселілий Мар’ян визвався допровадити колегу до місця чергування.

Ніч стояла лунка і видна, і Лука зготувався був до приємної прогулянки дрімотним містом перед тим, як потрапити до загадкової «голуб’ятні»; попри те, що йому вистачило нахабства визватись, він не мав бажання бігти туди стрімголов. Мар’ян, проте, вхопив колегу за лікоть і кивнув на бачений уже фургончик, припаркований з другого боку вулиці, коло університетського архіву.

— Поїдемо. Тут трохи далеченько.