TextBook І зітхнете тоскно ви,
Та іще служитиме
Нам обличчя воскове.
Станемо камінними,
Хоч не варті кари ми,
Але знову зринемо
Маскараду чарами.
Уже ставши на поріг, Тілія зупинилася, не в силі ступити далі. Голос був іншим, певна річ, проте пам’ять не бажала на те зважати, відлунюючи тремтінням пальців та корчем у горлі.
Хтось кахикнув неподалік. Шморгнувши, Тілія обернулася. І треба ж було тому магістратському знайомцеві застати її власне в момент стидкого емоційного колапсу?
— Щось негаразд? — тут-таки здогадався хлопець.
Тілія зиркнула на нього, шукаючи в його очах жалю чи поглуму. Ні, на щастя, на його лиці малювався лише бентежний подив.
— Знаєш що, Лука? А давай-но ми сьогодні підемо деінде? — опановуючи себе, запропонувала вона. — Погода гарна, можна просто погуляти.
Він озирнувся. Якраз щойно почав накрапати дощ.
— Ага… — розгублено мовив він. — Можна. Тільки давай до мене заскочимо по парасолю? Тут недалеко.
— Давай заскочимо, — погодилась вона, сподіваючись, що вдасться уникнути запитань. Даремна надія, звісно…
— Страшна яка пісня, — дипломатично зауважив він. — Схоже на «Голіардів».
Ти ж бач! Тілія здивовано зиркнула на нього.
— То вони й були.
— О, до речі! — з дивним завзяттям промовив Лука. — А ти не знаєш, хто такий Базікало?
Тілія зітхнула, радіючи з того, що мова зайшла про сторонні речі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новендіалія» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „LAUDATIO. PARS VIII“ на сторінці 7. Приємного читання.