Розділ «Тетяна Пахомова Я, ти і наш мальований і немальований Бог»

Почалися заморозки. Давид, Міра й Естер хоч якось були готові до холодів: Естер наплела товстих светрів, шапок; Давид поназбирував сухого листя для підстилки на долівку, але нічні холоди вже починали дошкуляти, і зранку всі чимшвидше виходили під перші промені сонця. В один з таких днів до Зільберманів завітав усміхнений Збишек із невеличким вузликом:

— Ледве знайшов вас. Як ви тут? Хоча що я таке дурне питаю… Ось, мама передала, що змогла назбирати, — простягнув вацок[7], у якому лежали жменя квасолин, борошно й склянка пшона.

У Естер потекли сльози:

— Дякую тобі, дитино, і твоїй мамі — знаю, що сильно ризикуєте. А ми… ми просто живі.

— А як ти сюди пробрався, — здивувався Давид, — адже всюди патрулі?

— О-о, сіє велика таємниця, — віджартувався Збишек, — але тобі й пані Естер я її відкрию. Ходіть зі мною, дещо покажу.

В одному з невеличких провулків Збишек, озирнувшись, спритно зсунув важезний каналізаційний люк, і всі швидко опинилися під землею, по гульки[8] в міських нечистотах.

— Звідси можна зайти в будь-яку частину Львова. Тут і ваших кілька людей ховаються.

— А як же вони тут їдять, сплять? — здивувалася Естер. — Та й темно тут.

— Наші опікуються ними. А їдять, сплять — сморід, темрява… звичайно, погано, але принаймні залишаться живі. Може, ви сюди теж переберетеся?

— Ні, Збишеку, Мірі потрібне сонце, яскраве світло, інакше мало надії на те, що вона коли-небудь знову заговорить.

— А до Полтви ми зможемо звідси вийти? — Давид згадав їхню останню рибалку.

— Та-а-ак, Давиде, коли йдемо рибалити? — засміявся Збишек.

Екскурсія була закінчена, Збишек попрощався й зник у смердючих підземних нетрях.

Через два дні хлопчаки пішли каналізаційним підземеллям на Полтву. Річечка була поза війною — жила своїм звичним осіннім життям; стояв молочний і холодний туман, проштрикнутий замшевими шпичаками рогозу. Рибалкам не довелося довго чекати: голодна щука різко й напористо раз за разом атакувала нехитру наживку.

— Чуєш, Збишеку, а може, так можна і зі Львова втекти? — Давид задумливо подивився вдалечінь, на зелені смужки лісів і жовті дашки скирт.

— Та воно то можна, але де будете зимувати? Ні хати, ні запасів, та й допомагати вам ніхто не буде — за допомогу вбивають. А батько розказує, що коли ловлять євреїв за межами гетто, то теж одразу вбивають.

— А що чути з фронту, може, їх виб’ють звідси?

— Київ узяли, під самісіньку Москву доходять… У Львові кажуть, що то воює раса, каса і маса і що переможе маса і каса, тобто Совіти з Америкою… Але те свято буде ще не скоро…

— А твій батько знає, що ти нам допомагаєш?