Розділ «I»

— Слухай, — згадав Ігор, — тут чогось твій пес без роботи ошивається. Сидить і лупиться на вікно, тебе чатує. Звідки він узявся?

— Її треба швидше до реанімації, — відказав Андрій, переймаючись іншим.

— Та звичайно, що не до гінекології. А ти чого такий тормознутий сьогодні?

— Намахався за день, — Андрій відвів його вбік, — а тут ще такий стрес… Це атас… Уяви собі… Реакція на новокаїн. Анафілактичний шок… Це ж ошизіти можна! Я вже думав, що загнуся тут разом із нею…

Ігор тільки почухав потилицю, зсунувши шапочку на лоба, і промовив:

— Веселі справи… Навмисне не придумаєш. А проби на новокаїн ти, звичайно, не зробив?

— Та хто ж знав?! Ти завжди робиш?

— Ну… намагаюся… — не зовсім упевнено відповів Ігор.

— І я намагаюся! А тут… — Андрій не знайшов слів. — Та мені зовсім інше в голові було! Уяви, я з нею… — він махнув рукою. — Потім розповім…

— Атож… — промовив Ігор. — По лезу ходимо… Не знаєш, де й коли тебе підстереже… Іди сядь або вийди надвір, подихай крізь фільтр… Ось тобі гарна сигарета! І не хвилюйся, усе буде гаразд. Дивись оно, вона вже рожева, дихає сама, а ти кажеш… Я тобі її за ніч так відремонтую — завтра на дискотеку піде. До речі, звідки вона? Не знаєш? Нічого, завтра розберемося.

Андрій відчув, що йому справді бракне повітря і, наче очманілий, вийшов на ґанок у холодну весняну темряву.