Розділ «XIII»

— У мене знову змінився план, — сказав Андрій, набравши номер крім останньої цифри. — Якщо допомагатимеш мені, залишишся живою. Я тебе не вбиватиму.

— Вони вб’ють… — промовила білявка.

— Якщо допомагатимеш — вони нікого не вб’ють, — перебив він. — Слухай уважно. Ти зараз запитаєш, де вони, і повідомиш, що я щойно був тут. Зрозуміла? Тебе припнув до труби й залишив. Обіцяв з автомата повідомити міліцію. Проси їх терміново приїхати й відв’язати тебе. Скажеш, що я був не сам, а ще з одним мужиком. Ми приїхали на білій «дев’ятці» з київськими номерами. Усе зрозуміло?

Андрій так захопився своєю грою, що йому й на думку не спало, якою сумнівною виглядає його версія: припнута до труби жінка миттєво дісталася до телефону, побачила у дворі машину, ще й прочитала номерні знаки.

Білявка тільки кивала головою.

— Бовкнеш щось не те — задушу, — сказав Андрій і натиснув на останню цифру.

Вона хвилювалася і часто дихала. Телефон відповів одразу.

— Алло! Хто це, Стах? — запитала вона.

— Я, — була відповідь. — Чого тобі?

— Стах, де ви?

— Де треба, — відповіли з трубки. — Чого тобі, питаю?

Андрій тримав трубку біля її вуха, прихилившись так, щоб чути й самому.

— Стах, приїдьте сюди, прошу тебе! Він щойно був тут! Він прив’язав мене…

— Хто він? — перебили звідти.

— Ну, той, що приходив, а ви його зловили. Він тільки-но пішов. Цей хрін усе бачив. Мене до труби припнув. Стах, він зараз подзвонить на нуль-два! Зараз менти приїдуть! Відчепи мене!

— Чого він хотів? — по паузі запитали звідти.

— Не знаю, — продовжувала схлипувати вона. — Ірку шукав! Він був не сам, ще з якимось, на білій «дев’ятці» з київськими номерами. Вони обоє були тут і все бачили! Приїдь швидше, відчепи мене…

— Сама відчепишся, — відповіли з трубки. — Якщо візьмуть і щось бовкнеш — дістанемо й там, ти знаєш.

Це був кінець розмови.

Андрій випростався й поклав до кишені телефон. Повитирав усе, за що брався.