Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Ви говорите про медальйон?

— Так! Так!!!

Маленький загін рухався схилом пагорба, і випадковому спостерігачеві могло б здатися здалеку, що жменька мурах дряпається зрізом важкенької головки бринзи. Втім, випадкових спостерігачів із поетичною уявою катма, а про що думали спостерігачі невипадкові, залишилося загадкою.

Анрі здивовано дивилася на Терца. З вигляду лжестряпчого можна було запідозрити, що він збирається просити про негайну евтаназію.

— Прошу про поблажливість, ваше чорнокнижництво. Але ризикну взяти під сумнів ваші… е-е… постулати…

— Сміливіше, друже мій! — підбадьорив його Ефраїм. — Пам’ятайте, ви вже майже член нашої тісної некрообщини! З платнею…

— Дякую за честь. Я щодо м’яса. Ви стверджуєте, що м’ясо ходячий мрець може взяти лише з дозволу… Мого двоюрідного дядька Ляшвіца минулої зими погриз упир з Ходринського цвинтаря. Вухо з’їв, скотина, і півфунта філейних частин. Без солі, щоправда, але за втрати м’яса поручуся. Отож, я з усією відповідальністю заявляю, що дядько добровільно не давав цьому мерзотникові дозволу на вживання в їжу вищезгаданого м’яса. Хіба цей факт не суперечить вашим заявам?

— Нітрохи, голубчику! Анінайменшою мірою! Ви просто плутаєте піднятого з повсталим… Відчуваєте різницю? Одного піднімають силою, звідси певний ряд обмежень. Інший встає сам, волею збігу обставин, звідси інші рамки поведінки, інші стимули…

Гросмейстер, не соромлячись, витер масні руки об халат. Переодягтися він і не подумав, з’явившись із будуара в їделну, як був, у халаті й тюбетейці, що вже нікого не дивувало. Обличчя старця палало від збудження: так радіють лише безневинні діти й щирі адепти Високої Науки, які осідлали улюбленого коника.

— Ось, дивіться… Тим більше, колеги, це має відношення до наших подальших спільних досліджень… Ви в курсі тонкої структури особистості? Три джерела, три складові частини? Три «супутники»?

— Тінь, Ім’я, Сяйво? — продемонстрував ерудованість малефік.

Присунувши до себе сільничку, перечницю і пляшечку з яблучним оцтом, Фрося зрадів, наче знайшов таємне знання в надрах гори Равенклюхт.

— Саме так! Значить, трійця «супутників»… — він висипав трішки перцю на стіл і поставив перечницю, вирізану у вигляді стиснутого кулака, на чорний пагорбок. — Що є тінь, вона ж «умбра»? Тінь є проекція тілесної частки об’єкта на тканину світобудови! Я не надто складно висловлююся, колеги?

— Нічого, — за всіх відповіла вігіла. — Ми потерпимо.

— Чудово! Отже, що ми бачимо в тіні особистості? А бачимо ми всі етапи існування фізичного тіла об’єкта, дані нам у сукупності! Від народження до жменьки праху наприкінці… Переходимо до наступного супутника, — на купку білої солі опустилася череп-сільничка. — Що є ім’я, воно ж «номен»? Ім’я є проекція особистісної частки об’єкта на тканину світобудови. Що ми чуємо в імені? В його тугих вібраціях ми чуємо мідні сурми успіхів, ревіння вогню невдач, хулу і славу… Бо «Пепін» у випадку пекаря вібрує зовсім інакше, ніж у випадку імператора. І, нарешті, третій супутник: «сяйво» або «канденція»!

У калюжку оцту з різким запахом стала пляшечка.

— Що є сяйво, запитаєте ви? Сяйво є проекція духовної частки об’єкта на тканину світобудови! Полум’я, що залишить по собі глибоко випалений відбиток або так, легкий чад і поганий запах… Отже, «супутники» на перетині їхніх проекцій дають нам повний доленосний зріз об’єкта в контексті буття! — даруйте вже старому його пафос…

— Це за життя, — втрутилася Анрі. — А по смерті?

Вігіла ніколи не зараховувалала себе до теоретиків, що пускають нюні над колискою Високої Науки, але зараз її опанувала цікавість. Дуже вже вправно грос пов’язав трійцю структуральних «супутників» особистості у вигляді об’ємної картини долі: немов триніжок підставив під тендітну лампадку, і мерехтіння вогненного язичка набуло стійкості. Тінь — проекція долі тіла, ім’я — проекція долі особистості, сяйво — проекція долі духу…

Залізна Фея поставила б найвищий бал.