Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Що ви! Зовсім ні! — відповів малефік.

— Здається, — кинула вігіла.

— А ви будь-який кисіль оживити можете? — запитав лже-стряпчий. — Чи тільки вівсянку?

Гросмейстер Ефраїм устав з-за столу.

— Тоді будемо вважати сніданок закінченим і підемо працювати! — бадьоро виголосив він.

Конрад насилу пригадав, що crepundia старо-реттійською — амулет. Чому раптом пульпідор надумав іменувати свій медальйон древнім, напівзабутим словом, та ще й жіночого роду — залишалося загадкою. Втім, Рене — юнак з дивацтвами.

— Дуже прошу вас висловлюватися ясніше. Щоб уникнути чого?

— Та що ж ви жили з мене тягнете?! — викрикнув горбань і підвівся на стременах, зробившись вищим. — Не можна допустити, щоб вона потрапила до рук Чорної сторожі! Не можна допустити повернення крепундії в Майорат! Якщо зі мною трапиться лихо, благаю: нехай Дозор розбереться!

— Заспокойтеся, вони не посміють напасти. Нас більше, ми добре озброєні…

— Ви думаєте, їх усього четверо? — Рене з гіркотою гмикнув.

«Чого ж ти раніше мовчав, сучий сину?!» — хотів сказати барон, але прикусив язика. Витримка фон Шмуців, крім братика Хальдріґа, славилася споконвіків. Не дивно, адже на гербі роду, де було зображене червлене поле бою і сталеві ножиці, сяяв розважливий девіз предків: «Сто разів відміряй!»

Хіть-не-хіть доводилося відповідати.

Дорога так само повільно повзла вгору. Здавалося, до вершини пагорба рукою подати — аж ні, вершина манячіла попереду, дивовижним чином віддаляючись у міру наближення до неї подорожан. Над головами, у височині, кружляв орел-скоропад, видивляючись здобич.

— І скільки їх?

— Не важливо! Важливо, щоб крепундія дісталася Дозорові Сімох. Це дивовижна сутність; гадаю, єдина серед подібних. Вона схожа на зуб. Я такий собі чарівник, але я все-таки пульпідор. Розумієте: зуб!

Барон мимохіть кивнув, намагаючись не дратувати запального горбаня.

Що тут незрозумілого? — зуб, він і є зуб…

— Зовні — тверда кістка, всередині — м’яка пульпа. Жива! І вона вмирає. А я не в змозі проникнути всередину, допомогти, вилікувати… Це головне з умінь пульпідора, але я не можу! Натомість вона ночами сама приходить до мене. Зводить з розуму, навіває сни; я замкнений у темниці кошмару. Я змушений проживати її життя знову й знову, знаючи трагічний фінал заздалегідь!

Рене забивав фрази, як цвяхи. Він повернув голову до барона: навіть шори не зуміли спотворити схвильованого, зосередженого обличчя. Різко проступили вилиці, брови вперто зведені до перенісся. Овал Небес! Горбань не бреше: медальйон дійсно навіває чужі сни. Вночі він був на шиї Конрада. Он звідки з’явився спійманий Тирулегою снуль!

— Вона вмирає, я відчуваю. Їй треба допомогти! Це неймовірна цінність, але якщо вона повернеться в Майорат або потрапить у лихі руки… Умирати, служачи ідолом для тупих шибайголів і посміховиськом для навколишнього світу? Умирати, ставши предметом вивчення для холодних, байдужих метрів Високої Науки? Це гірше за всі яруси геєни, разом узяті! Ось чому я наполягаю на переданні крепундії Дозорові Сімох. Тут треба рятувати, а Капітул Дозору краще за інших розуміє, як це непросто: рятувати. Я також готовий дати будь-які необхідні свідчення…