Розділ «Том другий ЧУРИХ»

CAPUT XVI

«КОНЯ І ЛАНЬ В ОДИН ФУРГОН ВПРЯГЛА КАРАЮЧА ДЕСНИЦЯ, А ПОДОРОЖНЬОМУ ЇЗДА ТАКА ЩЕ БУДЕ ДОВГО СНИТЬСЯ…»

— Отже, ви один із послів енітимурів? — уточнив барон.

— Раніше бути, у младості, — сумно відгукнувся Тирулега, поправляючи шори, що збилися набік. — Ухтир-Кайса, Ла-Ланг, Баданден. Поселення гірський трольх в Ісир-Балмут… У трольх добре, вони гори любити, як ми. Люди вони даремно їсти… іноді. Мене не їсти. Мене подарунки дарувати: слюда, мед, кислий колючка. Тепер старий, давно з Раґнар-йоку не виїжджати. Звичка втрачай. Знову боять… Боятися відкритий місце. Отут лист приходь: до пустун-Санчес лихо близько. Їхати треба, а більше немає хто — крім я. Поїхав. Пізнити… Опізнить тільки.

Тирулега похнюпився, ставши схожим на старезного ворона.

— Що ж, дякую за відвертість. Зізнатися, я губився в здогадах: дуже вже ви неординарна особистість… І, знаєте, — барон вирішив відкрити карти: хотілося підбадьорити старого, — якщо мої умовиводи вірні…

— Агов, світлосте! Тут зубар бешкет чинить. Тебе вимагає.

Уміння Коша з’являтися в найбільш непідходящий момент просто вражало. І головне — без тіні лихого наміру! «Планида така», — як казали, було, астрологи, не в змозі ясно витлумачити замудрований гороскоп.

— Перепрошую, пане. Кличуть.

Тирулега мовчки кивнув, гойдаючись у сідлі.

Щойно Конрад порівнявся з фургоном, з-за спини візника боязко визирнув пульпідор, безглуздо крутячи головою — точнісінько гидкий лебідь-вертиший.

— Я вас слухаю, пане Кугут.

— За нами стежать?

— Не хвилюйтеся: вершники зникли, а я їду так, щоб заступити вас, якщо буде потреба.

— Ми під’їжджаємо до рубежів Майорату?

— І Чуриха. Залишилося небагато.

Дорога гадюкою-альбіносом виповзала на вершину крейдяного пагорба. З-під копит летів білий пил, борошном осідаючи на одязі, на полотні фургона, на мордах карликових битюгів. Лівий обурено чхнув, збившись із кроку.

— У такому разі я бажаю переговорити з вами сам-на-сам.

— Пане, ми поспішаємо, і привалу робити не будемо.

— Негайно! Це питання життя і смерті!