Розділ «Том другий ЧУРИХ»

(«Женячка на чужині», щоквартальний вісник).

«Печерний каменелам, доведений до люті й запечений у власному панцирі.

Жульєн із грибної мокриці з яйцем дикого куріпета.

В’юн скельний у соусі з черемші з тушкованими стручками деревоподібних бобів.

Суп-пюре із шестилапої скелелазки з цибулею…»

(Меню «Ресторації дядечка Ульріха», розділ «Кухня енітимурів»).

«Під час правління Мідія Завойовника Ухтирське ханство оголосило Раґнар-йок своєю споконвічною територією. На краю плато, неподалік від ущелини, було зведено фортецю Алдан-Дибир, резиденцію намісника-бузбаші. Першим же указом бузбаші обіклав раґнаритів казенним хабаром, а також призначив десятинець — особливий податок на кожну добру справу.

Найстаріший з енітимурських аксакалів, вислухавши указ, запитав:

— Га?

Указ зачитали ще раз.

— А навіщо ми плати? — поцікавився аксакал.

— Така воля великого хана!

— А що творити хана-велетеня, якщо ми не плати?

За допомогою камчі аксакалові докладно пояснили, що буде творити „хана“ у такому обурливому випадку. Бузбаші особисто спостерігав за надоумленням, по тому зайшов у неприступну вежу зі слонової кістки, під охорону сотні доблесних мамелюків.

Вранці його у вежі не знайшли.

Відправлені на пошуки намісника воїни доповіли, що в аулі Ц’хе із крайньої каверни вони чули крики ухтирською мовою, але там було зависоко, а тому бузбаші зник безвісти. Ще за три дні знайомий глухар-аксакал приніс листа від намісника, де хабар категорично скасовувався. Він же надвечір приніс і бузбаші. У того був зірваний голос і сам він перебував у глибокій меланхолії..»

(«Старовинні народні перекази», т. 14, стор. 762).

«…крім ряду чеснот, мають енітимури й істотну ваду: вони схильні до агорафобії, тобто боязні відкритого простору. Поза тісними стінами горяни відчувають панічний страх, запаморочення та розлад серцевого міхура. Тому окремих раґнаритів змалечку готують для зносин із зовнішнім світом, змушуючи жити в особливо широких кавернах. З п’яти років їх виводять з ущелини на плато, поступово збільшуючи термін перебування: спершу в найтемніші ночі, потім — при світлі Місяця й зірок, далі в сутінках, і нарешті вдень. Знаряддям допомоги тут є шори, на кшталт кінських, які звужують поле зору подібно до стін рідної ущелини. Навчивши героїв подорожувати в закритих візках і навіть верхи, як останнє випробування селять енітимура в містечку на рівнині, примушуючи жити там від місяця до трьох, і стежачи, щоб не ховався він у чотирьох стінах, а виходив надвір і спілкувався з місцевими жителями.

Лише в останні десятиліття раґнарити почали укладати шлюби з людьми із зовнішнього світу. Діти від таких шлюбів, як правило, істотно поступаються корінним горянам у спритності скелелазіння, зате зовсім не схильні до агорафобії…»

(«Нотатки Бальтазара Кременя, медикуса й террографа», т. II.).