Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Та кажи, як є, тут усі свої!

Пропозицію рудого Рене проігнорував.

— Це важливо, ваша світлосте! — в горбаня сіпалася ліва повіка. — Поки не пізно…

Барон вагався. Випадковий попутник з самого ранку був схвильований і тепер, здається, зважився вилити душу. Чим? Щиросердим зізнанням? А якщо одкровення «зубаря» гроша ламаного не варті? Конрад потай відзначив, що сумувати за Генрієттою Кукіль, бажаючи, щоб вігіла опинилася поблизу, входить у нього в звичку. Накрила б екраном, і конфіденційність забезпечено.

Як там вона, у Чуриху? — мовчить, а могла б надіслати звісточку…

— Ваша світлосте!..

— От же ж кліщі Учепився до задниці й гризе… — почулося із надр фургона бурчання Аглаї Вертенни. — Ви б поговорили з ним, га? Коли чухні наплете, то в око можна засвітити… Хоч якась розвага…

— Нам не слід затримуватися, пані.

— І не треба. Нехай візьме у ворони плащ із капелюхом…

— У кого візьме?

— У пана Тирулеги! Перевдягнеться, на коня пересяде — рідна мати не впізнає. Меліть язиками хоч до завтра! Аби тільки я вас, пройдисвітів, не чула…

«Міг би й сам додуматися, — поморщився Конрад, пришпорюючи кобилу. — Перевдягання та конспірація — це ваша іпостась, пане обер-квізитор! Утерла вам носа баба. Сором! А горбань уміє бути переконливим. Сподіваюся, розмова варта всіх цих викрутасів».

Ловець снулів погодився без умов: либонь, уже пожалкував, що сів на коня, і не заперечував проти того, аби проїхати частину шляху в фургоні. Спостерігаючи, як Кош притримує волохатих конячок, барон запізніло зачудувався: рудий чудово впорався з битюжками, і ті відповідали йому любов’ю. Але ж коні бояться перевертнів! Це загальновідомо. Звичайно, згодом їх можна привчити, але щоб отак, відразу…

Переодягання зайняло не більше п’яти хвилин.

Незабаром з фургона виліз Рене в балахоні та капелюсі енітимура, із шорами на голові, видерся на вороного жеребця — і фон Шмуц жестом запросив його від’їхати вперед кроків на тридцять. Мимохідь озирнувшись, Конрад побачив, що Аглая Вертенна не спить у фургоні, як обіцяла, а влаштувалася на передку поруч із гомолюпусом. Руки вредної баби, як завжди, перебували в безперервному русі. Права спритно крутила дивну штуку, схожу на веретено, а ліва жила окремим життям, стискаючись у кулак і знову розтискаючись. Згадалося нічне: «Бийте його, гадюку! Він нашу кобилку вкрав!»

Барон з радістю, не гідною дворянина й кавалера, зрозумів: у разі чого, веретено без промаху полетить у потилицю пульпідора.

— Отже, що ви хотіли мені повідомити?

— Кордон Майорату близько, а вони, поза сумнівом, мене вистежили, — Рене нервово облизав губи. Він намагався огледітися в усі боки, але шори рішуче припинили цю спробу. Обмеженість поля зору нітрохи не заспокоїла Кугута. — Я повинен зараз же передати крепундію представникові Дозору Сімох. Аби уникнути…

— Передати що?!

— Крепундію!