Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Найменше фон Шмуцу хотілося обговорювати з пульпідором політику корони й роботу спеціальних служб. Так і до найвищої особи легко дійти, а там і до ешафота недалеко.

— Саме в таких випадках Дозор Сімох просто незамінний. У нашому світі на кожному кроці зустрічається надто небезпечна магія або надто грізні артефакти. У будь-якого, навіть найдоброчеснішого монарха може виникнути спокуса прибрати їх до рук. І лише безкорисливий, безсторонній і, головне, нещадний Дозор зуміє розібратися у витоках, не дати використати на шкоду… Ви згодні?

— Ну… в певному сенсі…

— Ти про що, зубарю? — втрутився здивований Кош. — Магія? артифаки? Твоя медаль, чи що, артифак? Небезпечний?

Кугут витріщився на рудого, немов перед ним раптом опинився не гомолюпус із Глухої Пущі, а, щонайменше, пророк Крибху-панда фрі Шайтанья з гори Курурунфа, який, згідно з «Туреллю міфів», зрить у корінь, відокремлює зерна від полови, розумне від доброго, а добре від вічного — але рідко кому являє свої одкровення безкоштовно.

— Медальйон? Не буду запевняти, що небезпечний, — горбань кинув черговий багатозначний погляд на барона, і Конрада виразно занудило. — Але артефакт, безперечно. А що?

Кош швидко відсунувся від Рене, немов горбань пригрів на грудях карликову гідру.

— Він тобі зуби заговорювати помагає?

— Ні, його суть лежить в іншій галузі…

— Так віддай медаль нашій світлості, від гріха подалі! І спи спокійно!

Барон хотів поцікавитися, з чого Кош узяв, що обер-квізитор Всевидющого Приказу повинен брати на зберігання чужі артефакти, але рух на пагорбах праворуч відволік його увагу.

Вершник. Весь у чорному.

Ага, он ще один!

— Пане Кугут! Швидко в фургон! За нами стежать.

Рене не змусив повторювати двічі, прошмигнув усередину.

— А ви, Коше, правте й далі, ніби нічого не сталося. Ні, швидше їхати не треба. Нам до цих людей діла нема.

— Втямив, світлосте. Не дурний…

Знову зайнявши місце на чолі загону, барон краєм ока косував на пагорби. Тільки сутички з Чорною вартою їм бракувало! Невже здогадалися, що пульпідор тут? Встигли помітити Рене до того, як він сховався у фургоні? Може, й помітили, але навряд чи впізнали — відстань все-таки пристойна.

Однак Конрад звик розраховувати на гірше.

Спостерігачі навіть не намагалися ховатися — стирчали на виду, і це дуже не подобалося баронові. Отже, відчувають упевненість. Він мимоволі здригнувся, коли поруч виникла точна копія одного з чорних вершників — на вороному жеребці, у вугільному вбранні. Але це, на щастя, був лише Ікер Тирулега. Шори знову красувалися на голові ловця снів, зате його кінь мав можливість дивитися, куди заманеться. Сам Тирулега дивився строго вперед, на дорогу, наче погляд його прив’язали сировою ниткою до певної точки.