Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Рожевий спросоння диск сонця відчайдушно продирався до неба крізь гілки дерев. Світанок безпомилково відшукував діри в заслоні. Складалося враження, що з лісу за подорожніми стежить стооке чудовисько з палаючими очами. Обер-квізитору навіть здалося, що там, у лісі, дійсно промайнула невиразна тінь, на мить заступивши дюжину вогненних зіниць. Людина? Звір?

Привиділося?

Конрад пустив кобилу клусом, завдаючи темп загонові. Баритися не слід, але й заганяти коней, як знервований пульпідор, барон не збирався.

Приблизно за годину, коли сонце злетіло над верхівками дерев, ліс відступив від дороги до далеких пагорбів, а там і зовсім, засоромившись, утік до обрію. Обабіч дороги тепер тяглися одноманітні пологі схили, суцільно порослі бузиною та дружинником.

— Жодної душі! Вилазь, поговоримо…

Барон озирнувся на голос Коша і збагнув, що грубувата репліка гомолюпуса стосувалася горбаня, якому набридло ховатися в фургоні, у приємному товаристві баби. Рене Кугут влаштувався поруч з візником, явно наміряючись із користю провести час.

Конрад притримав кобилу, порівнявся з фургоном.

— Пане Кугут, я б рекомендував вам не стирчати зовні, поки ми не від’їдемо достатньо далеко.

— Куди вже далі, світлосте? Он скільки відмахали! — не загаявся заступитись за нового приятеля Кош.

Горбань у відповідь похмуро всміхнувся.

— Я ціную турботу, ваша світлосте. Таємність і обережність завжди були в числі добрих традицій Дозору, — завершивши цей загадковий пасаж, він і не подумав лізти назад у фургон. — Впевнений, під вашим захистом мені нічого не загрожує.

— Розумний, зубар!

Кіш у нападі дружелюбності поплескав пульпідора по плечі, від чого кволий Рене мало не вилетів на дорогу. Перевертневі довелося схопити дружка за комір, всадовлюючи на місце. Горбань мужньо стерпів цей прояв теплих почуттів.

— Я з дитинства думав, що Дозор Сімох займається потрібного, шляхетною справою, — продовжив Рене Кугут, відновивши рівновагу. — Змалечку, знаєте. Мені завжди імпонували таємниці, що служать високим ідеалам. Навіть якщо суспільство ці ідеали відкидає.

Він очікувально втупився в барона.

— Ну… це так, звичайно… — по тривалій паузі вичавив спантеличений обер-квізитор. Затягувати паузу або відмовчатися він вважав нечемним. Барон щиро пожалкував, що під’їхав до фургона та завів бесіду з горбанем. Пригадалася дитяча казка, коли чаклун з Лa-Ланга, відправляючи хлопчика Дюшика в підземелля на пошуки старого черевика лепрекона, дає настанови хитромудрому дитяті: «Головне — мовчи! Заговориш із лепреконом — пропав!»

Пізно, хлопчику Конні. Заговорив.

Пропав.

— Звичайно, є Тихий Трибунал. Але Трибунал не всесильний і, головне, покірний короні. Якщо інтереси держави виявляться вищими… Ви мене розумієте?

— М-м… певного мірою…