Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Добре б іще відволікти увагу Чорного Аспіда й Чуриха, — мрійливо протяг барон, збивши трикутного капелюха на потилицю. — Який-небудь непередбачений фактор… Панове, що з вами?!

Всі дивилися на Конрада фон Шмуца.

Картина олією: «Громада сусунітів вибирає півня відпущення». Побутове полотно, золочена рама, пензель Фурле Натюрліха-старшого, виставлене в галереї Джошуа Трентера без дозволу на копіювання.

— З нами все гаразд, — сказав прокуратор Цимбал, ніби віялом обмахуючись третім листом, з печаткою орденської канцелярії. — Це з тобою не все гаразд, пане командор. Тобі завтра в похід, ідеали виборювати. Цивілізація кличе. Хто, як не ти?

— Віль! Ти збожеволів?!

— Ні, друзяко. У мене надзвичайно ясна голова й гаряче серце. Ага, ще чисті руки, бо я їх часто умиваю. Хто підписував петицію в канцелярію Ордену? Ти, твоя світлосте. Петицію Орден задовольнив. Чого тобі ще треба? Сурміть у сурми, фон Шмуц у похід зібрався…

До честі барона, він швидко оговтався. Повернув капелюха на відведене статутом місце, застібнув верхній гачок камзола. Виструнчився, блиснувши очима:

— Слухаюся, пане прокуратор! Завтра ж виступлю!

Анрі просто закохалася.

— Звичайно, завтра, — Цимбал торкнув барона за плече. — Тільки виступатимеш повільно. Я не звір. Тебе, Занудо, мені, може, й не шкода ні крапельки, а старих даремно губити не дам. Поки ви не вторгнетеся на територію Майорату, вам мало що загрожує. Отже, не кваптеся. Будуйте плани помсти, обговорюйте на привалах прийдешні баталії. Шукайте діри в рубежах Аспіда. Понишпорте в пошуках таємних підземних ходів: автори епосів запевняють, начебто під землею цього добра навалом. Коротше кажучи, відволікайте увагу. Днів три-чотири. Нехай ідеалісти з союзниками-некромантами чухають потилиці, нехай ламають голови… Щойно виникне реальна небезпека, ти відразу виходиш на зв’язок. Без зайвої відваги, зрозумів? Я люблю живих співробітників… Панове чарівники, зв’язок забезпечите?

Месроп кивнув:

— Звісно. Конраде, я підсаджу тобі особисту «мушку». Ні, краще «сударика-комарика», він простіший. Коли що, смикнеш себе за мочку лівого вуха, і в мене у відповідь засвербить кінчик носа.

— А якщо в тебе ніс просто так засвербить? — засумнівався барон.

— Мій ніс без вагомих причин не свербить! — суворо підвищив голос голова. — Ти смикаєш, я чухаюсь, власті б’ють у било — злочинна помилка! У небезпеці чесні громадяни Реттії!!! — і висилають ескадрон корсар летючих. На виручку.

— А ми обміняємося «мушками» з вігілою, — втрутився Просперо. — Анрі, я до ваших послуг у будь-який час доби. У малого Андреа на мене є особистий канал, майте на увазі. У Чуриху мою персону добре знають, зустрінуть, як рідного…

У лезі відбились пожежа й вежа, що розпадалася на частини.

На тлі посмішки бойового мага трону.

— Ще б непогано налагодити зв’язок між нами, — звернувся барон до вігіли. — Про всяк випадок. Мушка, павучок, коник-стрибунець… Будь-яка тварина, аби тільки зв’язувала. Зумієте?

Що залишалося робити?

— Атож…