TextBook — І все-таки я не розумію, до чого тут мантика…
— Пані, дозвольте, я спробую?
— О, капітане! Чи може дама відмовити такому кавалерові, як ви?
У випадку зі Штернбладом базовий комплекс прикмет відслідковувався надзвичайно вдало, висновки робилися блискавично, і жодної помилки Анрі не припустилася. А те, що всі три каштани влучили їй у живіт — чиста випадковість.
З усяким буває.
— Оригінальна методика, — капітан нагадував кота, що обікрав підвал зі стратегічними запасами сметани. — Я можу здогадуватися лише поверхово, але, судячи з рухів і зойків… Ви подарували мені справжнє задоволення, пані!
— Анрі, капітане. Для вас — просто Анрі. Дозвольте й мені…
— Вважатиму за честь!
Перший кинутий вігілою каштан він упіймав на лету й роздавив у кашу. Другому дав щиглика, розколовши на дві гарненькі половинки. Від третього ухилився; напевно, пожалів її, бо Анрі й так промахнулася. Показав два пальці; вігіла вірно зрозуміла знак і запустила ще два снаряди, один за одним. Капітан підійшов до стелажів, взяв бердиша, повернувся, позіхнув і наколов каштанчики на вилоподібне вістря. Анрі не встигла помітити, коли він ходив до стелажів. Але бердиш же звідкись узявся?! В запалі, забувши нахилитися по шостий каштан, вона почала збирати в долоню пучок «ла-ланзьких іскорок», шипучих, але безневинних. Зараз побавимося…
Їй дали легкого потиличника, й Анрі припинила.
— Треба думати, це який-небудь «Дракон, що спускається в пекло»? Я вгадала, капітане?
— Ні. Це я, Рудольф Штернблад, до ваших послуг, — капітан лукаво підморгнув. — Для вас просто Руді.
Поки вігіла міркувала над тим, що «просто Руді» досі нежонатий, і це надихає, він думав про щось своє.
— Знаєте, Анрі… Давним-давно у. Петиції я познайомився з однією жінкою…
Будуй, подруго, матримоніальні плани! А доля тебе каштаном по лобі!
— Вона була прекрасна, Руді?
— Ні. Вона була немолода. І негарна, якщо відверто. А я був самовпевненим хлопчиськом, що недавно повернувся з острова Гаджамад. Просто ця жінка поцілила в мене тричі підряд. Кульками із хлібної м’якушки, на парі.
— Три з трьох? — ахнув барон.
— Три з дюжини. Проте, вона була єдиною…
— Як звали це диво?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший РЕТТІЯ“ на сторінці 135. Приємного читання.