Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

На обличчях чоловіків з’явилася зовсім однакова, підозріло-привітна цікавість. Як же вони все-таки відрізняються один від одного, думала вігіла. Зморшкуватий, лисенький, в’юнкий прокуратор Цимбал. Лінивий атлет, розкішний богатир Просперо; ураган, що дрімає у лігві. Худорлявий крихітка Штернблад, холоднокровний і нещадний, як зернятко смертельно небезпечної отрути. Чарівний пузанчик Месроп з його вічною напівусмішкою, схожою на сокиру ката. Дуже різні. І дуже схожі, коли випадає нагода поставити на місце пані, що ризикнула втрутитися в стрункий хід чоловічих думок.

Особливо якщо в повітрі тхне непристойністю.

— Дозвольте довідатися, люба моя, — тоном лікаря, що розмовляє із хронічною симулянткою, почав Месроп Серкіс, — під яким соусом ви маєте намір супроводжувати Андреа Мускулюса в Чурих, під час його… гм-м… буцімто інтимного візиту до Наами Шавазі? Ви розраховуєте, що перспектива… м-м… любовного тріо настільки потішить досвідчену некромантку, що вона втратить пильність? Чи я вас невірно зрозумів?

— Я маю намір супроводжувати Мускулюса в Чурих, пане голово, під унікальним соусом. Особистий рецепт, таємниця сімейної кулінарії. Добродії, будьте ласкаві, вислухайте…

Коли Анрі скінчила, всі якусь хвилину мовчали.

Дарма, вона звикла.

Для більшості людей звичніше все спланувати заздалегідь, докладно. Витратити місяць на прикидання. Розкласти по поличках, розіпхати по шафках, наклеїти таблички, оглянути стрункі ряди перспектив, простукати з’єднання ланок у ланцюзі та втерти трудовий піт. Люди схильні обдурювати себе, вбачати в незламності планів на майбутнє незламність самого майбутнього, такого, яке вони собі вигадали. Зате потім, коли доля грайливо дає щиглика картковим будиночкам, вибиваючи зі стін то Лицаря Жезлів, то Даму Чаш, коли майбутнє показує довгого й мокрого язика, стаючи сьогоденням, а в шеренги планів забивається клин плутанини — о, тоді вони задихаються в цейтноті, панічно метушаться, і ніяк не втямлять: за що? Адже плани були такі гарні!

— А мені подобається, — сказав капітан Штернблад. Очі маленького капітана перші перестали нагадувати олов’яні ґудзики. — Клянуся Вічним Мандрівцем, подобається! Розпочнемо бій, а там подивимося…

Прямий начальник вігіли суворо колихнув пузом:

— Це авантюра, Тату. Ти любиш авантюри?

Капітан подумав. Анрі дорого дала б, аби тільки дізнатися: які чотки він зараз перебирає, пробуючи кожну намистину на дотик?

— Так, — переконано відповів Рудольф Штернблад, убивчий крихітка. — Люблю.

І підморгнув дамі.

Капітан, як і Анрі, був людиною однієї стріли. Знаєте, коли три дні готуєшся, очищаєш серце, печінку й душу, тиждень їдеш у замшілу глушину, де цвітуть знамениті «дами з камеліями», виблискуючи сухотним рум’янцем пелюсток; прискіпливо виставляєш мішень, виміряєш дистанцію, потім стріляєш із лука один раз, влучиш або схибиш — і їдеш назад. Дуже багато людей дивуються з такого марнотратства. Якщо стільки готувався, чого б не постріляти досхочу? Дати поправку на вітер, випустити дюжину стріл, зважити результат, поміркувати, випустити ще дюжину, змінити тятиву, взяти другий сагайдак…

Анрі ніколи не вступала в суперечки з людьми тисячі стріл.

Марна праця.

— Це настільки божевільно, що може спрацювати, — підтримав друга Просперо Кольраун. Кулька над лезом «здулася», зараз обличчя бойового мага було наче вигравіруване на сталі. — Згоду Мускулюса я забезпечу. Зв’яжуся з лейб-малефактором Нексусом, нехай оформить наказ. А до наказу я додам особисте прохання. Малий мені не відмовить.

— А Нексусу відмовить? — засумнівався Месроп.

Вігіла чудово розуміла сумніви товстуна. Вона б сама тридцять разів подумала, перш ніж відмовити лагідному, старесенькому дідусеві Серафимові. «Шкідник-Божою-Милістю» до відмов ставиться зі своєрідним гумором. Навіть радіє, якщо відмовляють — завжди корисно трішки повправлятися в улюбленому ремеслі…

— І Нексусу не відмовить. Просто хочеться, щоб малий працював не тільки за страх. Хоча… Після лілльської справи в Ятриці він, по-моєму, скуштував пригоду на смак.