Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

І Анрі розвела руками. Не веліть, мовляв, голову рубати.

Він був не лише кмітливою, а й дуже ввічливою людиною, Конрад фон Шмуц. «Ну ти й стерво!» — читалося по його губах. Але вголос він не вимовив ні слова. Лише зняв капелюха і вклонився складним, церемонним поклоном з п’ятьма відходами, одним стрибком і складними маніпуляціями головним убором. Частину маніпуляцій Анрі вважала образливими, але промовчала.

Незабаром у саду залишилися троє: вігіла, барон і капітан.

Півгодини вони кидалися каштанами.

Хотілося б сказати: гралися, мов діти, забувши дорослі печалі й насолоджуючись позбавленням від умовностей. На жаль, нічого подібного. Кидалися мало не в рамках слідства. Почалося з того, що капітан зацікавився підготовкою трибунальских арешт-команд. «Хоча б у загальних рисах, пані! Благаю!» Як відмовиш такому красеню? Ніяк. Дилетант у контр-чарах, профан у магічних фінтах, Рудольф Штернблад слухав уважно, робив розумні зауваження, і Анрі мало не вибовкала ряд службових таємниць. Добре, що казенний «діркопробивач», якого підсаджують вігілам разом із клеймом «двох Т», змусив прикусити язичка.

Третя стадія болісності: догана із занесенням.

— Ну і яким робом мантика може допомогти при силовому затриманні? — засумнівався барон.

Анрі хотіла нагадати, хто пантерою стрибав з вікна «Обителі героїв», а хто мерином тупотів по сходах; врешті згадала, який орел устиг першим, і роздумала вихвалятися заслугами. Замість цього підібрала три каштани, дала їх квізу, відійшла на двадцять кроків і запропонувала почати обстріл.

Барон сказав, що фон Шмуци ніколи не дозволяли собі метати в дам важкі предмети. Що його предки перевернуться в домовинах. Що родовий герб почорніє від ганьби. І не сперечайся, Рудольфе. Тобі цього не зрозуміти. Ти рідну матір заради нового кидка тарілками закидаєш. І не проси. Ну хіба що як перевірка службової відповідності. Месроп сказав, що це не дама. На таких рука не піднімається, але свербить.

Посміхнувшись, Анрі перейшла в оцінковий бліц-транс.

Кидок перший. Квіз устав з лівої ноги. Вихідний день хилиться до вечора, надворі — листвянчик; маятник удачі у фазі спокою. Три горобці скачуть по доріжці; один схожий на барона, другий — на капітана. Третій горобець — горобчиха. Схожа на Марію Форзац. По спіралі, що розширюється, летить дубовий листок. Листок скручений, це до головного болю. Моє дерево — ліщина. Під хмарами з криком летить клин-гусар, зиму на хвості тягне. Траєкторія польоту каштана: дорога далека, марний клопіт. Можна не рухатися.

— Мимо!

— Руді, це я навмисно…

— Чому ви навіть не поворухнулися, пані?

— Довго пояснювати, капітане…

Кидок другий. Квіз у позі «Стоял он, дум великих полн». Підкидає капітан на долоні: чотири рази. Останній раз — вище за попередні. Чотири сторони світу, чотири пори року; у кішки чотири ноги. У пророка Чентуана було чотири губи; одна — довша за інші. Відблиски сонця танцюють на лезі цього… як його? Еспонтона. Десять червових відблисків: виконання бажання несердечного. Відступимо до старої вишні. Вишневим листям протирають взуття від випадкового зла. І трішки присідаємо.

— Мимо! Пані, браво!

— Руді, ну ти ж розумієш…

Кидок третій. Квіз робить променад: туди-сюди. На мішень не дивиться, очі ховає. Ховати погляд — лиходійство й порушення планів. Горобчиха украла в горобців хлібну крихту. Легкий вітер з південного заходу; у небі прозорий серпик місяця. Ріжки місяця за вітром бісяться. Південець — на тепло, западенець — на сирість. У променаді п’ять доріжок. П’ятірка — ризик, неминучість, відсутність контролю над ситуацією. Квіз кидає каштан раптово, не дивлячись, з-під лівої руки. Наливати з-під лівої руки — до запору. Робимо витончений пірует.

— Мимо!