Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Відчинив їм похмурий пан, запитально витріщившись на гостей. В Анрі закралася підозра, що пройти повз цього пана, якщо він не захоче пускати, буде куди сутужніше, аніж «панахати гофренів» у порту. Тому, не вдаючись у пояснення, вона скинула личини з усієї компанії.

— Не чекав, Мартіне? — усміхнувся барон, задоволений справленим ефектом. — Пані, дозвольте вам представити: Мартін Гоффер. Найкращий учень, довірена особа і нянька пана Штернблада.

— Ласкаво просимо, ваша світлосте! — просяяв грізний Мартін.

— Панове, з нами дама! — сказав Рудольф Штернблад, капітан лейб-варти.

— Це не дама, — сказав Месроп Серкіс, голова Тихого Трибуналу. — Це моя вігіла. При виконанні.

— Як накажеш це розуміти, Занудо? — запитав Вільгельм Цимбал, прокуратор Всевидющого Приказу.

На щастя, «розуміти» було потрібно не вігілу, а таємничий лист, один із трьох у руках Цимбала. З тону прокуратора відчувалося: якби не було «з нами» дами, питання пролунало б різкіше, а якби дама не виявися вігілою при виконанні, гнали б її стусанами втришия.

Місце для прочухана вибрали ідеально: зброярський будиночок у саду.

Могутні стовпи в зарубках і вм’ятинах, згори — дощаний настил, а всередині, на стелажах і підставках, у сяйві та блиску… О, насолода бурхливого серця! Зокрема, худорлявий капітан стояв — руки в боки — біля цілої виставки алебард. Анрі задумалася, чому маленькі чоловіки віддають перевагу великій зброї, дійшла висновку, зніяковіла й від ніяковості почала читати підписи під експонатами: бердиш, ґвізарма, протизана, лохабер, еспонтон, розкольник, семнаш…

Звучало як вірші незнайомою мовою.

Прибираємо зайвий семнаш, і маємо чотиристопний ямб зі спондеєм, якщо не підводить почуття ритму. Як у Адальберта Меморандума у «Вернській цитаделі». Опис знаряддя вбивства найбільше схожий на робочі записи модистки: наконечник, що складається з довгого вузького пера й гака, сокира прорізна з ввігнутим півкруглим вістрям, вкрита гравіруванням — і буф з бічною проймою, рукав розрізний висячий, спідниці на фижмах, ледь накрохмалених…

— Це запит зі столичної канцелярії Ордена Зорі, — безпристрасно відповів барон. — І нема чого тицяти ним мені до носа. Пані, даруйте: я збирався вам розповісти, але захопився версією.

— Він захопився версією! Тату, ти бачив квізитора, що вболіває за справу?

— Облиш, Шиммі, — поморщився Тато Сатирос, він же капітан Штернблад. — Зануда не в курсі останніх новин. І досить вдавати із себе Вічного Мандрівця у гніві. Непереконливо.

Анрі відчула гострий приступ заздрощів. Ну чому, чому вона не служила в полку кавалергардів, не мала спільних секретів з хитруном Цимбалом, і навіть із Месропом не розверзала могил ночами? — службові таємниці не враховуються… Зараз би безкарно обзивала барона Занудою, капітана — Татом, Месропа — Кликушею або, приміром, Упирчиком; прокуратор відгукувався б на мавпячу кличку Шиммі, і весь квартет звав би вігілу Мантикорою, приймаючи в суворе чоловіче братство.

— Не в курсі?! — прокуратор Цимбал змахнув другим листом, збивши в польоті мляву осінню муху. — І про цю перлину епістоляції він теж не в курсі?!

— Він у курсі, — заперечив залізний барон. — Це наша відповідь на їхній запит.

— Овал Небес! Мій найкращий співробітник — авантюрист! Куди котиться країна? Може, перейдемо до заключного послання?

Він вказав на третій лист.

— Судячи з печатки, ще одна депеша орденської канцелярії, — знизав плечима барон. — Думаю, квест оголошено зірваним через форс-мажорні обставини. І скасовано до кращих часів. Іншого варіанту не бачу.